Моя невістка розгнівалася на мене через квартиру і почала налаштовувати сина проти мене.
Мій син потрапив під вплив нещирої дівчини, яка крутить ним, як хоче. Вона вдало маніпулює ним й останнім часом буквально налаштовує його проти мене. Каже йому, що мені байдуже їхнє щастя, бо думаю тільки про себе. Такі висновки вона зробила через те, що я відмовилась мінятись з ними квартирами.
Чоловік мій пішов із життя кілька років тому, і син моя єдина дитина. Я виховувала його з любовю й турботою, дала хорошу освіту. До одруження син жив із нами. Ще під час університету він влаштувався на підробіток, а після випуску зразу отримав гарну роботу.
Син моя гордість. Він чудово справляється з роботою й узагалі стоїть міцно на ногах. Чоловік і я не могли дозволити собі купити для нього окрему квартиру, бо все життя жили скромно. Свою однокімнатну на Троєщині ми з чоловіком змогли придбати лише під сорок років, а до того знімали житло, тому на квартиру для сина просто не було грошей. Але, зрештою, ми й самі до усього доходили власними руками, і я вважаю, що син теж може вирішувати свої житлові питання.
Коли Марко розповів, що почав зустрічатись із дівчиною, я щиро зраділа. Я старалася підтримувати гарні стосунки з моєю майбутньою невісткою: жодного разу її не сварила чи не дорікала. Мені було байдуже, кого він вибере, лиш би був щасливий із нею. Спершу Лідія справила на мене гарне враження: чемна, вихована, скромна. Але після весілля вона показала справжню себе.
Після весілля Марко і Лідія поїхали у весільну подорож, а коли повернулися, Лідія звільнилася з роботи. Сказала, що керівництво її гнобить й тепер вона буде шукати кращу роботу. Та минуло вже два роки, а вона, замість шукати роботу, сидить на шиї у мого сина й нічого міняти не планує.
Вони живуть у її малій однокімнатці на околиці Києва. Марко один працює, а Лідія все спускає на салони краси й новий одяг тільки й бачила ці знижки на Шулявці у бутіках. На нову квартиру він не має змоги навіть накопичити, при такому розкладі.
Мені важко уявити як це не знайти роботу за два роки. Думаю, вона обманює коли каже, що ходить по співбесідах насправді їй до вподоби сидіти вдома за рахунок чоловіка й вести легке життя.
Колись я запитала:
А коли ж ви, діти, подумаєте про дітей?
Про які діти може бути мова, коли ми живемо у такій тісноті? відказала Лідія.
Може, зібрали б хоч трохи гривень на перший внесок під іпотеку? кажу я.
Що вже там збирати, ледве зводимо кінці з кінцями, відказала невістка.
Я ніколи не казала їй, але якщо б вона справді хотіла економити, вже давно б відклала хоча б щось. Якби вони справді прагнули зібрати на житло, я б допомогла у мене вже є певна сума відкладена. Але зараз не бачу сенсу давати гроші, бо вони йдуть на несерйозні витрати Лідії.
Останнім часом Лідія почала тиснути на тему дітей: мовляв, час минає, треба продовжити рід, але як народжувати коли ледве київської маленької кухні вистачає? Син мій почав піддакувати їй у цьому.
Мамо, ми з Лідією думали: а давайте поміняємося квартирами? Юридично нічого оформляти не будемо просто обміняємося. Нам не доведеться брати іпотеку, а тобі маленької площі вистачить.
Почуте боляче вразило мене. Сам би син такого не запропонував. Я відповіла, що не можу змінювати житло мені працювати далеко добиратися, і зрештою, старі дерева не пересаджують.
Ще кілька років попрацюєте а ми вже будемо тішити вас онуками, усміхаючись, додала Лідія.
Я відмовилася від їхньої вигідної пропозиції, бо зовсім не хочу покидати свою домівку.
Після цього син кілька разів намагався повернутися до цієї теми, але його слова тільки розятрювали мою душу. Мій син ніколи не хотів будь-чого за чужий кошт, а зараз його дружина підштовхує його до цього.
Пішли звідси, я ж казала тобі мамі байдуже, чи в нас будуть діти; вона й пальцем не поворухне для нас! сказала Лідія, коли востаннє вони заходили до мене.
Після тієї розмови син більше не дзвонить і не відповідає на мої дзвінки. Я не розумію такої його поведінки він не дурний хлопець, але коли поруч його дружина, ніби розум застилає…
