Мій син одружився вже у 33 роки. Тепер таке нікого не дивує, а тоді вважалося запізно. Одружився він тоді, коли його дівчина завагітніла. Ми всі були щасливі, бо це був наш перший онук на світ зявилась дівчинка. Щастю не було краю. Невістка виявилася хорошою людиною добропорядна господиня, у хаті завжди чисто, молода, гарна, ще й вміє плести, що мене здивувало я й голку лінуюсь взяти до рук. Одним словом, чемна, спокійна дівчина, син мій задоволений мені більше й бажати нічого не треба було.
Минуло три роки, як у внучки був день народження, і ось новина буде ще поповнення. Народився хлопчик. Син з невісткою взялися переобладнувати дім, що залишився нам від моєї бабусі. Ми раділи з ними. Минуло ще й трьох років не пройшло, як невістка знову оголосила про вагітність. А за пару років знову чекали дитину.
Жили вони скромно, син працював на зарплату, умів щось заробити підробітками, сам усе лагодив, усі ремонти робив власноруч. Але ж він звичайний водій, чи потрібна йому була третя дитина? Його постійно не було вдома весь час у роботі, підробітки брав, аби прогодувати сімю.
А напередодні Нового року невістка простягнула мені цілий список необхідного для дітей. Хіба там були цукерки чи забавки? Не було. Список складався зі звичайних речей навіть олія для масажу, шкарпетки, панчохи, колготки, усе, що не знайдеш у рекламних буклетах.
Я спитала сина, де вони думають приймати пологи, коли четверта дитина народиться. Він уникав розмови.
Я, здається, змогла виростити відповідального, працьовитого сина, який не боявся братися за будь-яку роботу. Його дружині добігає тридцять пять, а вона ще жодного дня ніде офіційно не працювала, трудового стажу не має. Може, й до сорока ще одну дитину народить мене це б не здивувало. Та я ж і не вічна, або просто стану надто старою й не зможу допомагати мама невістки теж вже у Царстві Небесному, окрім мене, підтримати їх нікому. Добре хоч, дім нарешті добудували. Але ж у хаті четверо дітлахів усе тісно, ще не справжня домівка.
Я відверто запитала у невістки: А коли ці допомоги закінчаться, що робитимеш? Де ти роботу знайдеш, коли тобі буде сорок і ти не маєш ані дня трудового стажу? Відповіла мені мовляв, якось воно буде. Але ж, а якщо, боронь Боже, з сином щось станеться? Що тоді робити, як на ноги підняти стільки дітей?
У мене є ще один син, і він мене докоряє, що я мало проводжу часу з його дитиною та через те, що я увесь вільний час віддаю допомозі старшому синові й його численній родині.
Часто думаю: нічого вже з того не змінити, кожен має свою долю, та хотілося б сил і здоровя, щоб ще допомагати, підтримати дітей і онуків на тому нашому українському шляху, як і колись було заведено в давнину.
