Моя подруга Олеся вміє готувати так, що аж дух захоплює. Диво, а не їжа! Звичайні кабачки та картопля в її руках перетворюються на справжній шедевр. А пироги? А золотисте м’ясо з хрусткою скоринкою?
Але справа не в цьому.
Олеся має зайву вагу. Чималу. Але вона справді гарна – гладенька, як наливець, жвава, без задишки чи тиску. У неї є чоловік, Тарас, з яким вони прожили п’ятнадцять років. І всі ці роки він із задоволенням, зі смішками чіплявся до її ваги. Вигадливо, з фантазією. При друзях. При сторонніх. Вигадував ніби ласкаві прізвиська – “моя теличка”, “мій бегемотик”. “Ой, вона мені на ногу наступила, у мене весь Тарас переломний!”
Хвалив знайомих струнких дівчат і просто всіх, кому пощастило з генами. Мені теж кілька разів діставалися такі сумнівні компліменти, і я даремно кидалася захищати Олесю, розповідаючи про обмін речовин, спадковість, метаболизм – марно.
Олеся завжди трималася, навіть посміхалася до його жартів. Сама жартувала над своїми формами. Після народження доньки ситуація погіршилася – дівчинка успадкувала її фігуру “яблучко”, і Тарас, коли дочка підійшла до підліткового віку, переключився на неї: “Ну куди ти стільки їси? Будеш, як мати! Подивися на себе, хіба тобі не хочеться бути гарною, а не як це безформне травоїдне?”
І тут Олеся раптом прокинулася. Поговорила з чоловіком раз, другий, третій – що так не можна. Але все, звісно ж, даремно. А рік тому стався вибух. Мене там не було, мені розповіли. Коли Тарас у компанії знову почав жартувати про фігуру дружини, вона раптом сказала: “Тарасе, знаєш що? За**бало. Не подобається моя фігура – не тримаю, шукай струнку. З мене вистачило.”
Викликала таксі, поїхала додому. Тарас продовжував жартувати та глузувати, за дружиною не поспішав. “Куди вона дінеться? Побурчить та й заспокоїться. Адже сама розуміє, що виглядає як перестиглий помідор.” Навіть друзі намагалися пояснити йому, що він не правий, що Олеся виглядає чудово, але, звісно, даремно.
Дома Олесі не було. І доньки теж. Виявилося, що вони забрали речі та поїхали до батьків Олесі, у них був будинок в іншому районі. До школи їздити не дуже зручно, але нічого. Другим ударом стало те, що Олеся подала на розлучення. Тарас не міг повірити: “Невже через його жарти? Це ж неможливо! У неї, мабуть, коханець!” Хоча ні… “Кому така товста потрібна?”
Ви вже, напевно, здогадалися. КохаКоханець був лише в його уяві, а ось свобода — у серці Олесі, яка нарешті зрозуміла, що варто жити для себе, а не для чиїхось глузливих очікувань.
