Моя подруга Оксана, яка ще й моя хрещена, нарешті пішла від свого чоловіка Ігоря, і я не можу натішитися за неї. Цей Ігор був тим ще подарунком: ані копійки не заробляв, цілими днями тільки важливився та бігав за кожною спідницею. А от учора дзвонить мені Оксана, вся сяє від щастя й хвалиться: їде на відпочинок у Крим з новим кавалером, Андрієм. Я ледь не подавилася кавою, коли почула. От так швидко вона життя налагодила! Але щиро кажучи, я за неї неймовірно радий — вона заслужила своє щастя після всього, що пережила.
Оксана з Ігорем прожила майже десять років, і усі ці роки я дивилася на неї й думала: «Оксанко, ну коли ти вже його пошлеш куди подалі?» Він був з тих чоловіків, які вважають, що їхня присутність у домі — уже великий внесок. Працювати? Та де там. Зате кожного вечора він розвалювався на дивані, ніби пан, і вимагав вечерю, критикуючи Оксанину кухню. А ще оті його «пригоди» на стороні! Оксана не раз ловила його на підозрілих повідомленнях у телефоні, а то й з помадою на комірі. Він, звісно, все заперечував, звалював провину на неї: «Ти сама мене довела!» Я їй сто разів казала: «Кинь його, ти молода, гарна, знайдеш собі нормального хлопця». Але вона все терпіла — чи то з кохання, чи то зі страху залишитися самотньою.
І ось, три місяці тому Оксана не витримала. Розповідала мені потім, як знайшла у Ігоря листування з якоюсь дівчиною, та ще й дізналася, що він витратив їхні спільні заощадження на свої «гулянки». Це стало останньою краплею. Вона зібрала його речі, виставила за двері й сказала: «Годі, Ігорку, шукай собі нову дурну». Я, коли дізналася, ледь не плескала в долоні. Ігор, звісно, намагався повернутися — то з квітами приходив, то дзвонив із обіцянками «виправитися». Але Оксана була непохитна. «Досить, — сказала вона мені. — Я більше не хочу жити з людиною, яка мене не поважає».
І ось, не встигла я озирнутися, як вона вже дзвонить і розповідає про Андрія. Познайомилися вони, уявляєте, у кав’ярні. Оксана зайшла випити кави після роботи, а він сидів за сусіднім столиком, читав книжку. Вона каже, він відразу їй сподобався: вихований, охайний, з добрим почуттям гумору. Слово за слово, розбалакалися, обмінялися номерами. А через пару тижнів Андрій запропонував їй поїхати до Криму — зняти будиночок біля моря, купатися, гуляти по набережній. «Уявляєш, — каже Оксана, — він сам усе організував, навіть авто орендував! А Ігор би тільки нарікав, що це дорого».
Я слухала її й не могла повірити. Оксана, яка ще недавно плакала у мене на кухні, тепер сміється, будує плани й розповідає, як Андрій вчить її готувати пасту. «Він, знаєш, не просто кавалер, — каже вона. — Він мене слухає, йому справді цікаво, що я думаю». І от тут я зрозуміла: це не просто курортний роман. Оксана справді закохалася, і, схоже, Андрій — саме та людина, яка може зробити її щасливою.
Звісно, не обійшлося без пліток. Наші спільні знайомі вже товчуть: «Оксана, мовляв, швидко потішилася, не минуло й півроку!» А я їм відповідаю: «І правильно зробила! Життя одне, нащо їй страждати через такого, як Ігор?» Дехто, правда, вважає, що вона занадто поспішає з новим кавалером. Але я бачу, як вона ожила. Раніше ходила з погаслими очима, а тепер сміється, жартує, навіть волосся перефарбувала у яскраво-рудий. Каже: «Хочу бути гарною для себе й для Андрія».
Коли вона розповіла про Крим, я не втрималася й запитала: «Оксанко, а хто цей Андрій взагалі? Ти його добре знаєш?» Вона засміялася: «Достатньо, щоб поїхати з ним до моря! Він айтішник, працює в якійсь класній компанії, а ще в нього є кіт, якого він обожнює. Нормальний хлопець, не то що Ігор». Я, звісно, все одно хвилююся — раптом він теж виявиться не тим, ким здається. Але Оксана впевнена: «Якщо що, я тепер знаю, як збирати валізи й прощатися. Більше я нікому не дам себе скривдити».
Її історія змусила мене задуматися. Скільки жінок терплять таких, як Ігор, боячись змін? А Оксана взяла й перевернула своє життя. Я навіть трохи заздрю її сміливості. Вона не просто пішла від чоловіка — вона почала все з чистого аркушу, і, схоже, цей аркуш буде яскравим. Крим, Андрій, нові плани… Я вже чекаю, коли вона повернеться й розповість, як вони там гуляли біля моря й пили каву на веранді.
А учора Оксана надіслала мені фото: вона в яскравій хустинці, із рум’яними щоками, стоїть на фоні моря, а поруч — симпатичний хлопець, який, мабуть, і є Андрій. Під фото підпис: «Життя тільки починається!» І знаєте, я вірю, що в неї все буде добре. Вона заслужила свій щасливий поворот. АОксана зрозуміла, що справжнє щастя — це коли ти не боїшся почати все спочатку.
