У моєї подруги Оксани, що є також моєю хрещеною, нарешті вийшла історія з її чоловіком Василем, і я аж сяю від щастя за неї. Цей Василь був тим ще “подарунком”: не заробляв і копійки, тільки розводив демагогію та бігав за кожним спідничками. І ось, кілька днів тому дзвонить мені Оксана, вся сяє від радості та хвалиться: їде в Карпати відпочивати з новим кавалером, Богданом. Я аж кавою поперхнулася, коли почула. От так швидко вона життя налагодила! Та якщо чесно, я за неї неймовірно щаслива — адже вона заслужила це після всього, що пережила.
Оксана з Василем прожили майже десять років, і всі ці роки дивилася на неї та думала: “Оксанко, ну коли ж ти вже його пошлеш у три…?” Він був з тих чоловіків, що вважають свою присутність у хаті великим досягненням. Працювати? Та де там. Зате кожного вечора він розсідався на дивані, ніби пан, і вимагав вечерю, при цьому критикуючи Оксанину страву. А ще оті його “пригоди” на стороні! Оксана не раз ловила його на підозрілих повідомленнях у телефоні, а то й на губній помаді на комірі. Він, звичайно, все заперечував, перекладав провину на неї: “Сама мене довела!” Я їй сто разів казала: “Кидай його, ти ж молода, гарна, знайдеш собі нормального хлопця”. Але вона все терпіла — чи з любові, чи зі страху залишитися самій.
І ось, три місяці тому Оксана не витримала. Згодом розповідала мені, як знайшла у Василя листування з якоюсь дівчиною, та ще й дізналася, що він потратив їхні спільні заощадження на свої “гулянки”. Це стало останньою краплею. Вона зібрала його речі, виставила за двері й сказала: “Все, Ваську, шукай собі нову дурну”. Я, коли почула, ледь не захлопала в долоні. Василь, звичайно, намагався повернутися — то з квітами приходив, то дзвонив із обіцянками “виправитися”. Але Оксана була непохитна. “Годі, — сказала вона мені. — Я більше не хочу жити з людиною, яка мене не поважає”.
І що ж? Не встигла я озирнутися, як вона вже дзвонить і з подихом розповідає про Богдана. Познайомилися вони, уявіть собі, в кав’ярні. Оксана зайшла випити кави після роботи, а він сидів за сусіднім столиком і читав книгу. Каже, він їй одразу сподобався: охайний, з почуттям гумору, інтелігентний. Слово за слово — заговорили, обмінялися номерами. А через пару тижнів Богдан запропонував їй поїхати в Карпати — зняти хатинку в горах, покататися на лижах, погуляти лісом. “Уяви, — говорить Оксана, — він сам усе організував, навіть авто орендував! А Василь би тільки занив, що це дорого”.
Я слухала її й не вірила своїм вухам. Оксана, яка ще недавно плакала у мене на кухні, тепер сміється, будує плани і розповідає, як Богдан вчить її готувати італійську пасту. “Він, знаєш, не просто кавалер, — каже вона. — Він слухає мене, йому справді цікаво, що я думаю”. І ось тоді я зрозуміла: це не просто курортний роман. Оксана справді закохалася, і, схоже, Богдан — саме той, хто зможе зробити її щасливою.
Звичайно, не обійшлося без пліток. Наші спільні знайомі вже товчуть: “Оксана, мовляв, швидко знайшла собі розвагу, не минуло й півроку!” А я їм у відповідь: “Та й правильно! Життя одне, чого їй страждати через такого, як Василь?” Дехто, правда, вважає, що вона занадто поспішає з новим парубком. Але я бачу, як вона ожила. Раніше ходила з погаслими очима, а тепер сміється, жартує, навіть волосся перефарбувала у яскравий горіховий колір. Говорить: “Хочу бути гарною — і для себе, і для Богдана”.
Коли вона розповіла про Карпати, я не втрималася й запитала: “Оксанко, а хто цей Богдан взагалі? Ти його добре знаєш?” Вона засміялася: “Досить, щоб поїхати з ним у гори! Він айтішник, працює в якійсь крутій компанії, а ще у нього є кіт, якого він обожнює. Нормальний хлопець, не то що Василь”. Я, звичайно, все одно хвилююся — раптом він теж виявиться не тим, ким здається. Але Оксана впевнена: “Якщо що, тепер я вже знаю, як збирати валізи і прощатися. Більше ніхто мене не образує”.
Її історія змусила мене задуматися. Скільки жінок терплять таких Василів, боячись змін? А Оксана взяла та перевернула своє життя. Я навіть трохи заздрю її сміливості. Вона не просто пішла від чоловіка — вона почала все з чистого аркуша. І, схоже, цей аркуш буде яскравим. Карпати, Богдан, нові плани… Я вже чекаю, коли вона повернеться і розкаже, як вони там гуляли горами та пили глінтвейн біля каміна.
А вчора Оксана надіслала мені фото: вона у яскравій шапці, з рум’яними щоками, стоїть на тлі засніжених вершин, а поруч — симпатичний парубок, мабуть, той самий Богдан. Під фото напис: “Життя тільки починається!” І знаєте, я вірю, що в неї все буде добре. Вона заслужила свій щасливий поворот. А Василь?А коли вона повернулася, розказала, як Богдан у горах під снігом знайшов заблукале кошеня, і тепер вони втрьох — Оксана, Богдан і той пустотливий кіт, який, як виявилося, обожнював її домашні палянички.
