Свекруха була дуже здивована, коли зайшла у наш сад і побачила, що там немає ані овочів, ані фруктів.
Батьки мого чоловіка мають дачу під Львовом. Вони вирішили передати її нам, адже вже не мали сил і здоровя доглядати за городом. Бабуся його дуже любила пораюватися на землі вирощувала огірки, помідори, яблука та інші культури, закручувала усілякі смаколики у банки й ділилась ними з сусідами. Тепер це все впало на мої плечі.
Тепер у нас гарний дачний двір: є місце, щоб посмажити шашлик та відпочити у вихідні. Була, однак, одна деталь я не хотіла жити на городі, тому чоловік вирішив зробити з городу квітник. Ми маємо достатньо грошей, щоб купити їжу на ринку чи в супермаркеті, тому зовсім відмовилися від городу й посіяли газон. Тепер у нас простора гарна ділянка.
Свекруха була вражена, коли прийшла в гості й побачила, що на городі немає ані буряків, ані картоплі, ані яблуні. Сказала, що я погана господиня, що нічого не вмію, все псується під моїм доглядом, і взагалі ганьба й сором сусідам показати таку порожню дачу. Нещодавно до свекрухи заходив знайомий чоловік запитав, чи є у неї ще її знамениті соління. Вона винесла банку із засушеними квітами й сказала, що це все, що лишилося від її квашених чудес. І порадила йому взяти цю банку додому, дати дружині та онукам, мовляв, мені вже не під силу вирощувати городину хай їдять те, що виростила вона.
Я була шокована такою поведінкою свекрухи й ледь стрималася, щоб не відповісти різко. Але свекруха не зупинилася на цьому сказала, що хоче знову мати свою ділянку й вирощувати овочі вже для себе. Я не знаю, що мені робити в такій ситуації. Ми з чоловіком вже все спланували, а тепер виходить, що замість квітника і дитячого басейну будемо мати знову грядки й бурякиЯ запросила свекруху сісти на лавку під бузком. Ми довго мовчали, слухаючи, як десь у глибині саду гудуть бджоли над жасмином. Я зітхнула і сказала:
Я знаю, як вам важливо було вирощувати ці овочі. Але мені ближче інша турбота про цей дім. Я хочу, щоб тут було затишно й легко дихалося всім і нам, і вам.
Вона змовкла, але через кілька хвилин раптом посміхнулась уголос.
Ну, квіти то теж працювати треба, не менше, ніж з городом, буркнула вона вже мякше. А якщо я виділю собі маленький клаптик біля паркану, то ти не образишся?
Я раптом уявила: вона стоїть під сонцем, обробляє рядочок моркви, а в повітрі літають наші метелики. Я зрозуміла не обовязково вибирати щось одне. Ми можемо садити і доглядати різне, але головне разом.
Обіцяю, сказала я, міцно стиснувши її теплу руку, наступної весни ми разом оберемо місце. І я допоможу посадити стільки помідорів, скільки ви захочете.
Свекруха посміхнулася так щиро, що навіть бузок зашелестів вітром, ніби погоджуючись із цим новим миром. І мені стало неймовірно легко: тепер наш сад був для всіх.
