«Моя теща багата, ми ніколи не будемо потребувати роботи!» – радів мій друг. Мій знайомий Антон завжди мріяв жити у достатку за чужий рахунок. Він доклав максимум зусиль, щоб сподобатися дівчині з заможної родини. Я бачив, що насправді він її не кохає, і цей шлюб нічого хорошого не принесе. Але сам Антон був переконаний, що багата дружина стане ключем до його безтурботного та щасливого життя. У це можна було б повірити, якби його обраниця й сама зналася на заробітках. Виявилося, що вся родина живе завдяки мамі нареченої, яка володіє кількома великими магазинами у місті. Я намагався переконати Антона: — Ти ж не думаєш, що тебе утримуватимуть усе життя? Добре бути незалежним і мати роботу. — Та годі! У нас скоро буде дитина. Вони мені повністю довіряють! — радів мій друг. Я його не розумів. Це не чесно — чинити так зі своєю дівчиною. Чоловік має працювати і забезпечувати свою сім’ю. Минув деякий час, і я вирішив спитати, як у нього справи. З’ясувалося, що ні він, ні його дружина не працюють — тільки сидять удома, грають у комп’ютерні ігри, дивляться телевізор або сплять. Їх годує мама. Я навіть трішки йому позаздрив — Антон досяг того, чого хотів. — Моя теща багата, ми ніколи не будемо працювати! — вихвалявся Антон розкішним життям. Можливо, так тривало б і далі, але в материному бізнесі почалися проблеми, прибутки впали у кілька разів. Мама запропонувала дочці й зятеві роботу. Минув місяць після нашої останньої зустрічі, коли раптом задзвонив телефон: стривожений Антон попросив позичити йому п’ять тисяч гривень на два тижні. — Шукаю роботу. Пройду співбесіду, отримаю аванс — одразу поверну гроші. Ми зовсім без копійки, — сумно сказав він. Так закінчилося його безтурботне життя. Відтоді і він, і дружина працюють. Позичку повернув. Отож, не варто покладатися на чужу заможність — краще бути самостійним і незалежним, тоді й почуватимешся щасливо та впевнено.

“Мама моєї дружини багата, ми ніколи не будемо працювати,” радісно говорив мій товариш.

Був у мене знайомий на ймення Антоній, який завжди мріяв про легке життя за чужий рахунок. Він дуже старався сподобатися дівчині зі статної сім’ї. Я відчував: кохання там не було, і з такого союзу добра не вийде. Але для Антонія багата дружина була, як чарівний квиток у безтурботне та щасливе життя. Можна би й повірити, коли б сама вона вміла заробляти гроші. Та виявилося: уся їхня родинна заможність лиш завдяки матері, котра володіла кількома великими крамницями десь у саме серці Львова.

Я пробував навіяти його здоровий глузд:

Справді думаєш, що хтось буде годувати ледаря? Незалежність та робота це справжній спокій.
Та перестань, радів він і хвалився. Скоро будемо мати дитину! Вони нам довіряють безмежно.

Мене вражала ця легковажність. Так не чинять із тими, кого любиш. Це не по-людськи, нечесно. Чоловік зобов’язаний працювати й утримувати сім’ю.

Минуло трохи часу, й я вирішив спитати: “Як там у тебе?” А він із посмішкою відповідає: не те, що він навіть його дружина нічим не займається. Сидять обидва вдома, весь день ганяють у відеоігри, дивляться телевізор або просто дрімають. Матір годує їх. І навіть, зізнаюсь, стільки безтурботності викликало в мені заздрість Антоній таки домігся свого.

Мама моєї дружини багата, ми не потребуємо роботи, знову казав мені, ніби у сні відбувався цей діалог, а він немов потопав у пухнастих гривнях і плив на сонячному човні з калачем у руці по хвилям Дніпра.

Може, так і тривало би, але на горизонті почали зявлятися темні хмари. Материні крамниці потрапили під якісь незрозумілі перевірки, дохід скоротився в рази. Мама запропонувала зятю та доньці спробувати себе у родинному бізнесі, але вже не як гості, а як справжні працівники.

Минув місяць з останньої нашої зустрічі. Якось несподівано мій телефон задзвонив: на лінії голос стурбованого Антонія.

Позич мені, будь ласка, пять тисяч гривень на два тижні, мовив, ніби крізь сон. Я шукаю роботу. Пройду співбесіду, отримаю аванс і віддам усе до копійки. Ми зовсім залишилися без грошей.

Ось так несподівано завершилося його райське життя у снах під київськими каштанами. Відтоді вони з дружиною працюють разом. Гроші повернув мені до останньої гривні, і з того часу ніколи більше не покладався на порожню надію багатої родини. Бо лиш той, хто має власну силу й незалежність, може почуватися дійсно щасливим.