Син мій зустрів дівчину, яка поводиться з ним нечесно і керує ним, як їй заманеться. Останнім часом вона почала налаштовувати його проти мене. Каже, що мені байдуже до їхнього щастя, мовляв, я думаю лише про себе. Вона зробила такі висновки, бо я відмовився мінятися квартирами.
Моя дружина пішла з життя кілька років тому, і син це моя єдина дитина. Я виховував його з любовю та турботою, дав гарну освіту. До шлюбу син жив зі мною. Ще з університету він почав працювати, а після закінчення одразу знайшов хорошу роботу.
Син моя гордість. Він чудовий хлопець і успішно рухається вперед у професійному житті. Я з дружиною ніколи не могли купити йому квартиру, бо жили скромно. Свою двокімнатну квартиру в Києві ми змогли придбати тільки у сорок років, до того жили на орендованому житлі, тому не було можливості придбати додаткове житло для сина. Але, зрештою, він і сам може заробити на власне житло, як ми колись із дружиною.
Коли Артем повідомив мені, що зустрів дівчину, я був щасливий. Доклав зусиль, щоб побудувати добрі стосунки із невісткою: ніколи не дорікав і не критикував її. Для мене головне щоб син був щасливий із тією, кого вибрав. На початку Катрусю мені дуже сподобалася, була ввічлива й скромна. Але після весілля вона показала свій справжній характер.
Після весілля Артем із Катрусею поїхали у весільну подорож, повернувшись, Катруся звільнилася з роботи. Вона сказала, що її керівники постійно чіплялися, і вона хоче шукати кращий варіант. Але далі справа не зрушила. Уже два роки невістка сидить вдома та не збирається працювати.
Син із невісткою живуть в однокімнатній квартирі на околиці Києва. Оскільки Катруся не працює, Артем не може дозволити собі придбати нову квартиру, бо всі гроші витрачаються на салони та одяг для Катрусі.
Я навіть уявити не можу, як за два роки не знайти роботи. Думаю, вона обманює, коли говорить, що ходить на співбесіди. Найімовірніше, їй подобається жити на шиї у чоловіка й вести розкішний спосіб життя.
Я якось спитав, чи планують дітей. Які можуть бути діти, якщо живемо в такій тісноті? відповіла мені Катруся. Може, варто почати відкладати гроші на перший внесок по іпотеці? запропонував я. Які гроші відкладати, ми ледве дотягуємо до кінця місяця, відповіла невістка.
Я стримався й не сказав їй, що якби вона працювала, могли б давно щось відкласти. Якби вони справді старалися накопичити на житло, я б допоміг, бо маю непогані заощадження. Але зараз не хочу давати гроші, знаючи, що Катруся все витратить на безглузді речі.
Останнім часом невістка почала говорити про дитину, скаржиться, що час іде, треба думати про спадкоємця, але чи реально виховати дитину в таких умовах? Син мій почав погоджуватися з Катрусею.
Тату, знаєш, ми з Катрусею думали, може ти погодишся помінятися квартирами з нами? Офіційних документів не оформлятимемо, просто поміняємося й усе. Іпотека не буде актуальною, площа тобі вистачить.
Ці слова сина мене вразили. Сам би він до цього не додумався. Я сказав, що мені буде складно залишити мій дім, на роботі далеко, та й старий дуб не пересадиш.
Вам ще недовго працювати, а ми подаруємо вам онуків, сказала мені Катруся з усмішкою.
Я відмовився від “вигідної пропозиції”, бо вона мені зовсім не подобалася. Не хочу залишати свою квартиру.
Після цього син ще кілька разів повертався до цього питання, його слова ображали мене все більше. Він ніколи не намагався нажитися на інших, а зараз дружина підштовхує до такого.
Ходімо додому. Я ж казала, що твоєму татові байдуже, чи будуть у нас діти. Він і пальцем не поворухне для нас! сказала Катруся синові під час останнього візиту.
Після тієї розмови Артем перестав зі мною спілкуватися, не відповідає на дзвінки, сам не телефонує. Не можу зрозуміти, чому він так поводиться він же розумний хлопець, але коли поруч його дружина, здається, загубив свій здоровий глуздМинуло кілька місяців. Я часто думав про Артема, про те, як змінюється він під впливом Катрусі. У квартирі стало тихо й порожньо, навіть телефон не дзвонив син забув про мене, чи, може, вважав, що я відверто байдужий. Серце стискалося від болю і образи, але я вирішив не нав’язуватися.
Одного разу, повертаючись з роботи, я почув дзвінок у двері. На порозі стояв Артем худий, втомлений, з невпевненим поглядом.
Тату, можна поговорити? тихо спитав він.
Ми сіли на кухні. Артем довго мовчав, потім нарешті вибачився. Він розповів, що Катруся постійно тиснула на нього, казала, що я не люблю його, що він нічого не вартий, якщо не зуміє отримати квартиру. Кілька днів тому він зрозумів, що таке життя руйнує його, і вирішив, що не може більше жити під контролем. Катруся зібрала речі й пішла.
Я дивився на сина і відчував, як в душу повертається тепла хвиля. Я піднявся, обійняв його і мовчки стояв так, поки у нас зявилися сльози на очах.
Я помилився, сказав Артем. Ти завжди був для мене прикладом, і я не хочу втрачати нашу сімю через чужі слова.
Ми сиділи довго, розмовляли про минуле, сміялися і сумували разом. Я зрозумів: справжня любов до сина не в квадратних метрах чи грошах, а в довірі, підтримці та щирості. Його вибір це його досвід, а моя роль бути поруч.
Через кілька днів Артем повернувся у свою квартиру, почав планувати нове майбутнє. Ми стали бачитися частіше, гуляли парками, дивилися старі фотографії. Я більше не боявся втратити його, бо наша родина стала сильнішою.
У житті бувають хмари, але за ними завжди є сонце якщо не здаватися, якщо залишати двері відкритими для тих, кого любиш.
