Коли була звичайною працівницею, працювала як усі за копійки, мої родичі чомусь мене обожнювали: завжди кликали на всі родинні свята, допомагали, якщо виникали труднощі.
Мені набридло таке існування, і я вирішила почати власну справу з нуля, але стартовий капітал був для мене, наче привид у осінньому тумані. Батьки загинули, коли мені було девятнадцять: аварія, з якої вирвалися лише уламки часу.
Моя тітка, Соломія, вийшла заміж за багатого чоловіка. Мені тоді здавалося, що це буде чарівний міст до нових можливостей, але реальність виявилась зовсім інша.
Тітка Соломія постійно твердила, що свій бізнес це ризик і тривога, і не хотіла ризикувати ані копійки своїх гривень. Я її не звинувачувала: бути на її місці вчепилася би за гроші так само. Її вибір, її доля, і я це без образ сприйняла. Думати про кредит не могла й уві сні комісії та відсотки банки рахували, ніби на зло. Тому довелося урізати все до нитки навіть вечерю замінити на макарони з чаєм, шукати ще одну роботу, зберігати кожну гривню на майбутній бізнес.
Через деякий час у мені, мов весняна гроза, зявилися ясність і впевненість: я знала, чим саме хочу займатися, скільки грошей потрібно, і що мене чекає, якщо не здамся. І я більше не дозволяла собі відступати. Я жила ще з дитинства тим дивним сном, де ти бачиш свою справу серед жовтих полів пшениці, і шанс її створити ріс у мені, мов підсніжник із промерзлої землі. Тільки жарти тітки різали мене зсередини. Як тільки я зявлялася на порозі, Соломія заводила свій цирк і верещала:
О, яка поважна, наш бізнес-вумен прибула! Честь, що сидить за одним столом з нами!
Коли я нарешті відкрила свою агенцію, всі родичі мов розтанули, особливо тітка. Але я не піддалась відчаю. Ще ніколи в мені не було такої сили й натхнення. За рік з гаком я вже мала кілька відділень по всьому Львову.
І ось, в один химерний ранок, тітка Соломія дзвонить: її син Остап зібрався вступати до університету і їм потрібні гроші та дах над головою. Тітка вже була розлучена, ніяк не могла знайти нормальну роботу, яка б прогодувала хоча б на хліб з сіллю, і нарешті згадала, що у неї є родичка з бізнесом.
Я ввічливо відмовила. Я планувала відкривати відділення вже в Києві та Одесі, грошей треба було не жаліти, а племінник Остап не входив у мої мрії і плани. Після мого відмови тітка остаточно замкнулася десь у своєму світі, куди мене більше не пускала.
Тепер мої філії розцвітають, ніби маки серед стиглого літа, справи ідуть вгору, а її Остап досі сидить у неї на шиї. Жоден із родичів не хоче мати з ними справи: колись тітка відштовхнула всіх, і тепер її сніг випав тільки в її власному подвірї. Справжній, химерний сон.
