Маю право на кохання
Чому мене не розуміють рідні — не знаю, — думала Оксана, хоч зараз вона почувалася щасливою. — Замість того щоб радіти за мене, вони за спиною плетуть інтриги та розказують дурниці спільним знайомим.
Оксані п’ятдесят чотири, вродлива жінка, працює в великому колективі, де її поважають, бо вона вже довго там працює, допомагає молоді й загалом дуже доброзичлива.
Життя Оксани не було щасливим із молодості. У першому шлюбі не пощастило з чоловіком. Як тільки не відмовляла її мати від цього:
— Доню, послухай моїх порад, не виходь за Грицька. З нього гарного чоловіка не вийде. Подивись на його батька. Той з молодих літ по хатах блукає, удома не сидить. Живемо поруч, усі все бачать. Може й два дні не приходити, а то й три. Бувало, і тиждень не з’являвся, а потім Грицькова мати бігала, шукала його по всьому селу. А коли повертався, кричав на всю вулицю, що вона його соромить.
— Мамо, та це все плітки, — боронила Оксана. — Навіть якщо щось правда, то Грицько за батька не відповідає. Він не такий. Нам добре.
— Доню, я попередила. Не спіши заміж, встигнеш.
— Не встигну, — відповіла дочка, відвернувшись до вікна.
— Оксанко, невже ти вагітна? — схопилася за голову мати.
— Так, мамо. Тому й виходжу.
— От справи, — примовляла мати. — Я вже й замітила, що солодощі лопаєш, думала, весна, може, витаминів не вистачає… А воно як виявилось! Чому ж ти не подумала?
— Мамо, годі. Що є, те є. Готуйся до весілля.
— А жити де будете?
— Тут, з нами.
Мати похитала головою, але сказала:
— Добре. Допоможу, як зможу.
Весілля було скромне — грошей зайвих не було. Оксана народила сина Тарасика, сиділа в декреті. А Грицько одразу не знайшов спільної мови з тещею.
— Чого твоїй матері не спиться? — воркотів він у вихідний.
— А ти встанеш і зараз же бігтимеш їсти. Вона ж піклується, щоб ми не були голодні.
— Тарасик теж капризний, не дає спати. От життя — у батька п’яний скандал, тут теща з ранку гаморує, дитина плаче… Що це за життя?
— А ти як хотів?
— Спокою хотів.
Такі розмови ставали частими. Потім Оксана помітила, що Грицько запізнюється з роботи.
— Де ти пропадаєш?
— На роботі. Іноді з мужиками…
Проживши три роки, Оксана дізналася, що у нього є інша жінка — старша за нього на дев’ять років. Не роздумуючи, вигнала його й подала на розлучення.
— Всього три роки, а він уже зраджує. Що ж далі було б?
— А я ж попереджала, — казала мати.
— Мамо, годі. Я все зрозуміла.
Мати допомагала з Тарасиком, провОксана похитала головою, зітхнула глибоко й усміхнулась, адже тепер вона знала — щастя немає віку, а кохання приходить тоді, коли його зовсім не чекаєш.
