На моє весілля було не суджено відбутися: я народила сина, а Марко одружився з тією, кого вибрала його мати.
Іноді доля руйнується вмить — як картковий будиночок, який будуєш з надією, любов’ю і вірою в краще. А потім… усе обертається зрадою, болем і мовчазною самотністю. Так сталося і зі мною.
Мене звати Дарина, і я готова поділитися своєю історією, яку, незважаючи на минулі роки, мені все ще важко розповідати без сліз.
З Марком ми були разом майже рік. Це було справжнє кохання — легке, тепле, щире. Він був дбайливим, уважним, і, здавалось, ми говорили однією мовою. Через півроку стосунків я переїхала до нього, і незабаром ми подали заяву в РАЦС. День весілля був призначений, батьки з радістю готувалися, мама навіть заздалегідь замовила сукню для себе. І, здавалося, що і його мати була рада нашому союзу. Вона зустрічала мене з посмішкою, приносила домашні пироги, казала, що я “якраз те, що потрібно” її синові.
Марко виріс у непростих умовах — батько покинув сім’ю, коли той був ще дитиною, пішов до іншої жінки, потім знову розлучився і зник. Можливо, саме тому Марко був так прив’язаний до матері, її думка значила для нього дуже багато.
За десять днів до весілля я дізналася, що вагітна. Я хотіла зробити сюрприз і розповісти про це вже в день торжества. Мій батько — людина старої закалки, і така новина до весілля могла б стати для нього потрясінням. Я мріяла сказати про це, коли він вже з гордістю поведе мене до вівтаря.
Підготовка до весілля йшла повним ходом: ми обирали оформлення зали, обговорювали меню, репетирували перший танець… І раптом, за тиждень до весілля, прямо на дні народження моєї мами, Марко заявив: весілля не буде. Тому що… дитина не від нього.
Ці слова стали ударом не тільки для мене, але і для всієї моєї сім’ї. Мої батьки навіть не знали про мою вагітність. Я в жаху запитала, що він має на увазі. І тоді Марко показав мені фотографію — я стою на пішохідному переході поруч із незнайомим чоловіком. Знято здалеку, під кутом, що створює ілюзію близькості. Він запевняв, що це “доказ” мого зрадництва.
Я намагалася пояснити, що не знаю цієї людини, що це, можливо, випадковий перехожий. Але Марко не слухав. Він був глухий до моїх слів, наче заздалегідь вирішив повірити у брехню.
Того ж вечора моя мама злягла — від сорому, від приниження. Від того, що треба було обдзвонювати рідних і казати, що весілля не буде. Що дочка вагітна, і наречений втік, залишивши її на порозі пологового будинку.
Я народила сина через п’ять місяців. Назвала його Андрій. Батьки, незважаючи ні на що, підтримали мене. Хоча я бачила, як важко їм було. Вони трималися з усіх сил — заради мене і мого малюка.
Про Марка я намагалася не думати. Але пізніше мені розповіли правду. Його мати ніколи не хотіла мене у своїй родині. Занадто “проста”, не з тих, хто вміє підлаштовуватись, коритися, бути “зручною”. Вона вмовила свого сина розірвати заручини і влаштувати фарс із фотографією. А замість мене нав’язала йому Оксану — дочку впливової родини, з хорошими зв’язками і грошима.
Марко одружився з Оксаною через кілька місяців після нашої драми. Але життя швидко все розставила по місцях. Оксана виявилася не тією, ким хотіла здаватись. Вона одразу поставила свекруху на місце, зайняла весь дім під себе і не дозволяла нікому втручатися в їхні справи. Марко не витримав. Він поїхав працювати до Німеччини, а пізніше подав на розлучення.
Нещодавно він започав писати мені. Через соціальні мережі. Вибачається, каже, що все усвідомив, що хоче спілкуватися з Андрієм. Що не важливо, чий він син, аби тільки бути поруч.
Але я більше не вірю. Моє довір’я згоріло дотла. Я не хочу, щоб мій син ріс поруч із людиною, яка здатна так зраджувати. Яка не послухала свого серця, а пішла за вказівкою матері. Яка обрала брехню, зручність, боягузтво.
Так, я знаю, що треба вміти прощати. Але я не хочу повертати в своє життя тих, хто одного разу вибрав мене зрадити. Я навчилася бути сильною. Навчилася не чекати. Навчилася бути мамою без допомоги чоловіка. У мене є Андрій — мій сенс, моє кохання, моя сила.
А Марко… нехай живе зі своєю совістю. Якщо в нього залишилась хоча б крапля тієї любові, яку він колись мені клявся, він зрозуміє, чому я не відкрила йому двері, коли він постукав через десять років.
І, можливо, це стане його справжнім покаранням.
