Моя мама вже має 89 років. Два роки тому вона переїхала жити до мене. Щоранку я чую, як вона підіймається десь о 7:30. Потім починає лагідно розмовляти зі своєю старенькою кицею, Наталкою, і годує її. Далі готує сніданок та поволі йде на сонячний балкон із горнятком кави, чекаючи, доки остаточно прокинеться.
Після того бере швабру і прибирає весь наш будинок (близько 240 квадратних метрів) каже, що це її щоденна зарядка. Потім, якщо має настрій, щось готує, приводить до ладу кухню чи виконує свої звичні вправи.
О 15-й годині наступає її «ритуал краси», котрий постійно змінюється. Іноді вона перебирає свій чималий гардероб дуже дорогий, майже як музейна колекція. Деякі сукні дарує мені, інші віддає комусь із знайомих, а деякі навіть продає мов справжня ділова пані. Я не раз казала їй:
Мамо, якби ти вкладала ті гроші у гривні, зараз жила б у розкоші!
Вона лише сміється:
Мені подобається мій одяг. До того ж, колись усе це буде твоїм. Твоя сестра, бідолашна Уляна, зовсім не має смаку.
Для забави ми пять разів на тиждень гуляємо три кілометри біля озера. Раз на місяць влаштовує «дівочу вечірку» з подругами. Читає багато й постійно щось знаходить у моїй бібліотеці. Щодня телефонує своїй сестрі Марії, якій вже 91 і вона живе у Львові та приїжджає до нас двічі на рік. (До речі, моя тітка й досі працює бухгалтеркою для приватного клієнта.)
Окрім киці, її найбільша радість планшет, який я подарувала їй минулого Різдва. Вона читає все про улюблених українських письменників і композиторів, слухає новини, дивиться балет, оперу та ще багато цікавого. Часто біля опівночі чую, як вона каже:
Треба б вже йти спати, а на YouTube увімкнувся Микола Гнатюк!
Вони з сестрою справді витягли щасливий квиток у генетичній лотереї. Але мама все одно бідкається:
Я так жахливо виглядаю! каже.
Я стараюся її розвеселити:
Мамо, на твоєму віці більшість людей уже б давно відійшли у вічністьЯ обнімаю її і кажу:
Мамо, ти найкрасивіша у світі. Ти наша душа і натхнення.
Вона усміхається, проводить рукою по сивому волоссю, і в її очах зявляється той самий молодий вогник, який живе у кожному її дні. Астемед обіймає Наталку, зітхає і нарешті вимикає планшет.
У домі над озером все затихає. Я лежу й думаю, як дивовижно переплетені наші життя скільки радості, любові й простих чудес дарують нам ці звичайні ранки й вечори. Я знаю: завтра знову прокинусь під мелодію її голосу, і світ ще раз почнеться з нуля, у теплі, ніжності й легкій сукні моєї незрівнянної мами.
