Молода жінка з власною квартирою мріє вийти заміж…
“Ну от, ще одну віддали заміж. Ще одна щаслива людина. Бажаю дожити разом до золотого весілля!” – промовила Галя Миколаївна, завідувачка бухгалтерії, старша в колективі не лише за посадою, а й за віком, піднімаючи келих з шампанським.
“Що ж так скромно? Хай до діамантового доживуть!” – сонячно додала жвава Тетяна.
“Та щоб у заміжжі не пропасти…” – сумно зітхнула прибиральниця тітка Паша, яка стояла біля дверей. “Нині одружився, а через рік запився. Ох, дівчата, чого вам одним не живеться?”
“Тітко Пашо, йдіть ви…” – роздратовано смикнула на неї Тетяна. “Якщо вам не пощастило з чоловіком, то не значить, що й заміж виходити не треба. Нашій Оленці пощастило. І гарний, і з машиною, і перспективний. Не слухай, Олю, нікого, будь щаслива!” – і Тетяна “відсалютувала” келихом.
Оля повернулася з тижневого відпустки, взятого на весілля. Принесла цукерки й шампанське, щоб відзначити з колегами свій новий статус. Вона сяяла, як вичищений самовар, і водночас трохи нервувала. Звісно, попередила свого нового чоловіка, що затримається на годиночку – треба ж “поставити” перед колективом. Але минуло вже три години, принесене шампанське давно випили, збігали в магазин за додатковою порцією, і, схоже, розходитися ніхто не збирався. Чоловік слав СМС-ки, питав, коли дружина повернеться, що сумує і готовий приїхати “на виручку”.
“Гаразд, дівчата, гуляйте. Зі столу приберіть, а я вранці у вас помию”, – сказала тітка Паша.
“Ідіть додому, тітко Пашо, не хвилюйтеся, ми все приберемо”, – пообіцяла Галя Миколаївна. – “Дівчата, давайте вип’ємо останню. Вже час і по домівках. Залишилося тільки Світланку заміж віддати – і буде повний комплект”.
“Світко, а чому це ти так засиділася в дівах? Вродлива, з квартирою… Ніхто не подобається, чи принца чекаєш?” – підхопила вже добре навеселі Тетяна.
“А до чого тут квартира?” – спитала Світлана.
“Як то до чого? Тобі скільки? В мої роки в мене вже двоє було, причому Андрійко в школу ходив. Ми з чоловіком всяке пережили. До розлучення пару разів доходило. Але я йому сказала: народив – доведи дітей до розуму, а потім іди, куди хочеш. Ось він у мене де!” – Тетяна показала кулак.
“Одружуються чому? Чи від кохання, чи від випадку. КохаІ раптом у двері постукав її новий сусід — гарний, високий, з квітами в руці та вибачним усміхом на обличчі.
