Мені 38 років, і вже два роки я живу з чоловіком, який на пять років старший за мене. Його звати Тарас, раніше він був одружений, має двох дітей і колишню дружину безробітну, яка щоночі звертається до нього по допомогу чи гроші.
Я ніколи не була у шлюбі, дітей не маю. Відразу скажете: Ти просто не розумієш, що таке діти та сімя. Та я розумію. І ще я добре розумію, що неприродно жити з однією жінкою й бути їй чоловіком, а вдень постійно бігати до іншої.
Колишня дружина Тараса, звуть її Соломія, мабуть досі хоче його повернути. Щодня телефонує, вигадуючи різні причини. Тарас їде до неї одразу після роботи, повертається пізно вночі. Ми навіть свята не можемо провести нормально вдвох. І ось знову дзвінок: Приїдь, щось трапилось… Чому він мусить їхати?
У Соломії велика родина, подруги, всі живуть поруч. Причина очевидна: вона намагається повернути мого чоловіка! Мені вже набридло це все. Що мені робити? Розлучитися? Але розмова з Тарасом не допомагає. Слова мої губляться серед нічних дзвінків і чужої присутності. І я залишаюся наодинці зі своїм болем.
