Свікруха та її дачні задуми
Учора моя свекруха, Олена Миколаївна, оголосила новину, від якої у мене аж дух захопило. Виявляється, цього літа вона забирає на дачу онуків від своєї доньки Марії — Софійку та Максимка, а нашу Оленку, нашу шестирічну донечку, вирішила привезти до нас на все літо! І це без жодного слова на обговорення! Коли я зі своїм чоловіком Русланом спробували висловити невдоволення, Олена Миколаївна лише цмокнула: «Все чесно, Даринко! Я ж не можу взяти всіх онуків на дачу!» Чесно? Це що, тепер наше життя має підлаштовуватися під її царські накази? Я досі киплю, і мені треба виговоритися, бо інакше просто вибухну.
Все почалося кілька тижнів тому, коли свекруха подзвонила та між іншим розповіла свої «пляни». Я тоді ще не зрозуміла, до чого вона везе. «Даринко, — каже, — цього року я беру Софійку з Максимком на дачу. Вони вже доросліші, з ними легко, а Оленка нехай побуде з вами». Я спершу подумала, що вона жартує. Оленка обожнює дачу Олени Миколаївни — там садок, гойдалки, річка поруч. Кожного року вона їздила туди на кілька тижнів, і ми з Русланом були лише раді: Оленка щаслива, ми відпочиваємо. Але щоб свекруха просто вирішила не брати нашу донечку, а замість цього привезти її до нас, немов посилку? Це вже занадто!
Я відразу сказала Русланові: «Ти чув, що твоя мама вигадала? Чому вона вирішує за нас?» Руслан, як завжди, спробував згладжувати: «Дарино, ну мама ж хоче провести час із внуками від Марії. А Оленка й удома добре, ми самі з нею впораємося». Впораємося? Звісно, впораємося, але справа не в цьому! Чому Олена Миколаївна не спитала нашої думки? Ми з Русланом працюємо, у нас свої плани на літо — хотіли взяти відпустку, поїхати з Оленкою до моря. А тепер що? Відміняти все, тому що свекруха так вирішила? І головне, ці її слова про «чесність» — наче вона нам послугу робить!
Я вирішила поговорити з нею начистоту. Подзвонила й кажу: «Олено Миколаївно, чому ви не порадилися? Оленка любить дачу, а ми розраховували, що вона, як завжди, проведе там час». А вона у відповідь: «Даринко, не починай. Софійка з Максимком давно в мене не були, я їх беру. А Оленка ваша, то ви й займайтеся». Я ледь телефон не впустила. Займайтеся? Це що, Оленка тепер не її онука? І чому Маріїні діти в пріоритеті? Я знаю, що Марія, донька свекрухи, живе ближче до дачі, і Олена Миколаївна завжди з її дітьми час проводить частіше. Але так відверто ставити їх вище за Оленку — це вже безцеремонність.
Я намагалася пояснити, що у нас свої плани, що Оленці буде сумно, що вона не поїде на дачу. Але свекруха перебила: «Даринко, не ускладнюй. Оленка й удома посидить, а я не ґумова, щоб усіх везти». Не ґумова? А хто її просив бути ґумовою? Ми ніколи не наполягали, завжди домовлялися наперед. А тепер вона просто ставить нас перед фактом. Руслан, замість того щоб підтримати, лише розводить руками: «Мама краще знає, Дарино. Не свартеся». Не свартеся? Та я вже на межі, щоб сама зібрати Оленку й відвезти на цю дачу, нехай Олена Миколаївна спробує відмовити онуці в очі!
Найболючіше — це для Оленки. Вона вже питає: «Мамо, а коли ми поїдемо до бабусі на дачу? Я хочу на гойдалки і ягоди збирати!» Я не знаю, що їй відповісти. Сказати, що бабуся вибрала інших онуків? Це ж дитина, вона не зрозуміє, але буде сумувати. А я не хочу, щоб моя донька почувалася менш любимою. Я навіть запропонувала свекрусі компроміс: нехай візьме всіх трьох онуків хоча б на місяць, а ми з Русланом оплатимо витрати. Але вона вперлася: «Даринко, я вже вирішила. Не заважай». Не заважай? Це що, я тепер чужа у власній дитини?
Я поговорила з Марією, сподіваючись, що вона вмовить матір. Але та лише розвела руками: «Даринко, мама сама вирішує. Софійка з Максимком давно просилися на дачу, а Оленка ще мала, їй і вдома добре». Мала? Оленка на рік молодша від Софійки, яка різниця? Я зрозуміла, що від Марії нема сенсу очікувати підтримки — вона й рада, що її діти у фаворі. А ми з Русланом лишилися самі із цим «чесним» рішенням свекрухи.
Тепер я думаю, що робити. Можливо, плюнути на все й поїхати з Оленкою до моря, як планували? Але мені прикро, що Олена Миколаївна так просто викреслила нашу донечку зі своїх планів. А може, домовитися з Русланом, щоб він нарешті поставив матері ультиматум? Але ж я знаю, що він не любить з нею сваритися. Він каже: «Дарино, це ж мама, вона любить Оленку, просто хоче справедливості». Справедливості? Це коли одну онучку беруть на дачу, а іншу відвозять, як валізу?
Я поки не вирішила, як вчинити. Але знаю одне: не дозволю, щоб Оленка почувалася непотрібною. Якщо Олена Миколаївна думає, що може роздаЯкщо вона хоче бути бабусю для всіх, то має навчитися розмовляти, а не наказувати.
