Мультимільйонер чекав на Bolt, коли раптом побачив свою колишню, яку не зустрічав шість років. Вона тримала за руки двох дітей, схожих на нього як дві краплі води. Він не був готовий до того, що мало статися.
Вони стояли біля тротуару перед книгарнею в центрі Києва, граючись ідентичними синіми кепками й сміючись над чимось, що зрозуміле лише їм. Обидва мали піщано-біляве волосся, однакову ямочку на лівій щоці та ту саму невгамовну енергію, якою колись вирізнявся він сам. Їм було років пять чи шість ще досить малі, щоб бігати, а не йти повагом.
Додаток Bolt на телефоні Віталія показував, що водій прибуде за три хвилини. Він глянув на карту, потім знову на дітей.
І саме тоді вона вийшла з книгарні.
Олена.
На мить Віталію здалося, що він галюцинує. Вони не бачилися шість років з того холодного листопадового ранку, коли розійшлися. На ній була вершкова кофта й темні джинси, волосся трохи коротше, але все таке ж мяко-каштанове, яке він памятав. Вона виглядала дорослішою, але не через роки а через внутрішнє впевнення.
Коли вона простягнула руку, щоб взяти дітей, щось стиснулося у Віталієвій грудях.
Дзвінок Bolt. Дві хвилини.
Він міг просто піти. Сісти в авто, поїхати на зустріч і зробити вигляд, що цієї миті не існувало. Але ноги не слухалися.
Олена помітила його, коли поправляла ремінець рюкзака молодшому. Очі її розширились не від подиву, а від пізнання, злегка затьмареного ваганням.
Віталію, обережно промовила вона.
Олено. Йому пересохло в горлі. Привіт.
Діти розглядали його з цікавістю. Старший похилив голову. Мамо, а хто це?
*Мамо.*
Це слово вдарило сильніше, ніж він очікував.
Це… старий друг, після паузи відповіла Олена. Віталію, це мої сини Ярослав і Данило.
Обидва несміливо махнули йому. У Ярослава були точно такі ж очі, як у Віталія сірі з тонким зеленим кільцем. Данило успадкував його ніс. Віталій думав, що йому це лише здається, але схожість була надто вражаючою.
Гарні хлопці, сказав він твердіше, ніж почувався.
Дякую. Олена ледь посміхнулася, але очі залишилися серйозними.
Тиша. Занадто довга, насичена тим, що залишилося нерозказаним. Шість років мовчання.
То… ти живеш тут? спитав Віталій, швидше щоб затримати її, ніж через справжній інтерес.
Недалеко. Повернулися рік тому.
На екрані зявився знак, що водій повертає за ріг.
Віталій вагався. Хотів запитати про дітей, про їхнього батька. Та востаннє, коли вони розмовляли, це *він* поклав край їхній історії. Тоді його цілковито поглинула бізнес-імперія, він був переконаний, що кохання й амбіції несумісні. Тепер, будучи мільйонером з розкішним помешканням, але без нікого, хто чекав би вдома, цей вибір уже не здавався таким очевидним.
Дітей відволік пес, що пробігав повз, залишивши Віталія наодинці з Оленою.
Вони виглядають… він завагався. Щасливими. Це добре.
Так, тихо відповіла вона. Ми… подолали.
Він кивнув, хоча частина його палала від бажання запитати більше.
Автомобіль Bolt підїхав. Водій відкрив вікно. Віталій?
Той глянув на машину, потім на Олену. Вона знову тримала дітей за руки, готова йти.
Було приємно побачитися, сказав він.
Мені теж. Вона стиснула телефон.
Він сів у авто, але, коли вони відїжджали, обернувся. Діти дивилися вслід, і куток губи Данила той самий, що Віталій бачив на своїх дитячих фото стиснув йому серце.
Він не знав, що ця мить розкриє правду, здатну перевернути останні шість років його життя.
***
Віталій не планував більше зустрічати Олену. Але життя, з його хаосом і непередбачуваністю, глузує з наших намірів.
Через три дні, виходячи з кавярні, він почув, як хтось кличе його. Олена стояла через дорогу з пакетом у руках. Дітей не було.
Можеш на хвилинку? спитала вона.
Вони сіли на лавку в парку, без формальностей.
Я маю пояснити, почала вона. Про дітей.
Віталій підготувався. Олено, ти не зобовязана…
Вони твої, Віталію.
Слова вдарили його наче кулаком. На мить він перестав чути що-небудь, крім віддаленого гулу міста.
Я… що?
Після нашого розставання я зясувала, що вагітна. Намагалася подзвонити, але твій номер змінився. Написала листа ніколи не отримала відповіді. Я подумала, що ти й так дав зрозуміти: не хочеш… такого життя.
Віталій дивився на неї. Я нічого не отримував. Жодного дзвінка, жодного листа.
Я писала на твою робочу пошту.
Я продав ту компанію через місяць після нашого розставання. Змінив усе.
Ти
