Будемо жити одне для одного
Після смерті матері Євген поступово оговтався, адже останнім часом мама лежала в лікарні, там і пішла з життя. До того вона була вдома, де вони з дружиною Лесею доглядали її по черзі. Хати їхні стояли поруч, хоч скільки Євген не пропонував мамі переїхати до них вона і слухати не хотіла.
Синку, тут помер твій батько, і я теж хочу тут спочити, говорила зі сльозами, і Євген не міг їй відмовити.
І їм із Лесею було б легше, якби мати була у них, але донька Богданка мала лише тринадцять, і чоловік з дружиною не хотіли, щоб дівчина бачила, як згасає бабуся. Євген працював у змінах, Леся була вчителькою молодших класів, тож мама завжди була під наглядом, ночувати у неї ходили по черзі.
Мамо, бабуся вже скоро помре? запитувала Богданка. Мені її шкода, вона дуже добра.
Не знаю, доню. Але рано чи пізно так буває таке життя.
Бабусі стало гірше, її відвезли до лікарні. В Євгена була рідна сестра Дарина, молодша на три роки, мала сина Артема, якого частіше доглядала бабуся або Леся. Сама Дарина весь час була в розїздах через свої “відрядження”. Уже давно розлучена, за матірю доглядати не хотіла знала, що брат із дружиною про неї дбають. Дарина була повною протилежністю: сувора, байдужа, сварлива.
Через три дні мами не стало. Поховавши її, діти вирішили продати материн дім, бо без господаря той швидко зруйнується. Мати давно переоформила будинок на сина, бо з Даринкою стосунки не склалися. Та сестра знала про це і матір не відвідувала.
Втім, після продажу Лесі переконувала:
Як тільки гроші за дім отримаєш, поділи навпіл із Даринкою.
Леся, в неї ж своя квартира залишилася від колишнього чоловіка, він пішов із нічим, а вона все одно ті гроші прогуляє.
Але, Євгене, зате перед совістю наша душа буде чиста. Бо інакше обмовлятиме тебе усюди й мене заодно.
Чоловік погодився віддав половину гривень Дарині, а вона лише фиркнула:
І це все? А решта де?
Відтоді пройшли роки, Богданці вже було пятнадцять, і в родині знову біда. Леся тяжко захворіла і злягла. Вона давно відчувала слабкість, та списувала на втому від роботи з дітьми. Та одного дня знепритомніла на подвірї. Її відвезли до лікарні, де визначили страшний діагноз, та вже було пізно.
Можливо ще можна щось зробити для моєї дружини? питав у розпачі Євген лікаря.
Ми робимо все можливе, але вона дуже пізно звернулася…
Скоро Євген мусив забрати Лесю додому, де вона лежала, вже майже не встаючи. Батько з донькою доглядали її, та хвороба прогресувала. Євген сам колов їй уколи, узяв відпустку, щоб бути поряд… Проте відпустка закінчилась, і довелося йти на роботу. Богданка після школи годувала матір, мила її, дуже втомлювалась.
Якось зайшла Дарина:
Євгене, пральна машина поламалась, подивися, ти ж тямиш.
Добре, прийду, пообіцяв він і справді наступного дня відремонтував.
Йдучи, попросив:
Заходь бодай іноді до нас, аби Богданка не лишалася з мамою сама. Їй лише пятнадцять, їй складно, поки я на роботі. А жінка твоя Артема до десяти років виховувала, ще й квартиру тобі допомогла відстояти від колишнього чоловіка.
Та навіщо згадувати те, що було сто років тому. Артему вже сімнадцять, я заміж вийшла раніше за тебе. Ну допомагала Леся, так я їй золоте кільце подарувала.
Подарувала, та Леся тобі його одразу й віддала, а ти зраділа.
Ну як не треба, то я й забрала. Але ти ж розумієш, за здоровою дитиною змога дивитись, а біля тяжкохворої сидіти ні, не хочу, різко відповіла Дарина, і навіть не подякувала за ремонт.
Від тих слів Євген не стільки образився, скільки устиг дати собі слово:
Не звертайся до мене більше, ти байдужа і жорстока.
Відтоді про сестру й не згадував. Леся швидко згасала. Одного разу Богданка, виглянувши у вікно, побачила батька, що вертався з роботи, і вибігла йому назустріч.
Тату, мамі дуже погано, вона нічого не їсть, мовчить.
Доню, ми впораємось, обовязково впораємось.
Та тієї ж ночі Леся померла. Батько і донька разом оплакували її. Євгену навіть стало трохи легше адже Леся більше не мучиться, Богданка не бачить маминого страждання. Він щиро кохав дружину, але ця страшна хвороба забрала не лише найближчу людину, а й вибила з сил його й Богданку.
Після похорону чоловікові було важко. Бракувало її сміху, теплих рук і ніжної турботи… Богданка теж тяжко переживала, але навіть намагалася підтримати батька:
Татку, ми зробили все можливе. Та що мами нема треба прийняти, їй зараз там легше. Ми з тобою маємо залишитися одне для одного.
Доцю, яка ти у мене доросла, здивовано сказав Євген, ця біда змусила тебе подорослішати.
Богданка дбала про батька, а він поспішав із роботи до неї, знав, що вона чекає і навіть навчилася готувати за вечерею обговорювали новини дня.
Якось після школи Богданка розповіла:
Тату, я прийшла додому за мною увійшла тітка Дарина. Хотіла забрати мамину шубу й ще якісь речі, сказала ти дозволяв.
Я нічого не дозволяв, не впускай її більше.
Не хвилюйся, я не віддала речі, вона пішла сердита.
У Євгена на роботі схопило серце нестерпно боліло, ледве дихав. Колега викликав “швидку”, і Євгена відвезли у лікарню. Богданка зі сльозами прибігла до батька, лікар заспокоїв:
Не хвилюйся, твій тато у свідомості, стан передінфарктний, потрібне лікування.
Тепер усі турботи лягли на Богданку: тато, школа, дім. Всюди треба було встигнути розраховувати лише на себе, але вона не скаржилася. Бігала до батька в лікарню, передавала харчі. Одного разу несподівано зявилася Дарина з пирогом.
Богданко, я для твого тата пиріг спекла, віднеси в лікарню, але не кажи, що від мене, бо він мене не сприймає. Пішла.
За пятнадцять хвилин після неї зайшов Артем він допомагав Богданці, теж же брат. Він уже вчився в одинадцятому класі, готувався поступати.
Ключ забув удома, от і зайшов заодно Богданко, ти сама спекла цей пиріг?
Ні, не вмію, мама твоя принесла, сказала для тата. Давай відріжу шматочок, бо тобі після школи смачно буде.
Артем охоче погодився, попили з чаєм удвох, потім пішли разом до лікарні. І тут Богданка побачила, як брат побліднів і впав добре, що були в лікарні.
Зясувалося, що в крові Артема виявили отруту.
Що він їв? запитав у Богданки лікар.
Оцей пиріг. Ми для тата його принесли. Це мама Артема спекла.
Ні в якому разі не давай батькові, я заберу пиріг, треба з’ясувати.
Дарину викликали до поліції. Зясувалося, що вона хотіла отруїти брата пирогом, а потім продати його хату, а Богданка мала переїхати у гуртожиток. Жадібність засліпила Дарину, й вона не подумала, що пиріг може зїсти її син.
Коли Євгена виписали, він із Богданкою та Артемом прийшов у СІЗО до неї.
Пробач мене, Євгене, пробач, Артемчику, вибачай, Богданко Я все зрозуміла, каюсь плакала Дарина.
Євген забрав заяву, й Дарину згодом відпустили. Артем не міг пробачити матері, стосунки зіпсувалися, частіше бував у кузини.
Дядьку Євгене, я ніколи не пробачу маму. Ненавиджу її.
Артемчику, батьків не обирають. Твоя мама наробила великої біди, та вона кається щиро. Дай їй шанс пробач, бо людині потрібна родина.
Поступово життя налагоджувалося. Артем вступив до університету, Богданка закінчувала школу й готувалася вступати теж, але не хотіла лишати тата самого.
Не хвилюйся, доню, якось я впораюсь. Вчитися тобі треба. Ми з тобою будемо жити одне для одного: приїжджатимеш на вихідні й канікули. Мама дуже хотіла, щоб ти вступила до педінституту.
Так вони й жили далі, цінуючи кожну мить разом та розуміючи: в житті найважливіше любити й підтримувати одне одного. Бо коли є родина і щире серце, будь-які труднощі можна пережити.
