Ми переїжджаємо у вашу квартиру
В Люби чудова квартира в центрі міста. Ремонт новий, живи і радій!
Квартира гарна, якщо жити одній дівчині, Роман поблажливо усміхнувся Ірці, наче дитині, що нічого не тямить. А ми ж плануємо двох, а краще трьох діточок. Одразу. По черзі.
В центрі гуркіт, повітря наче немає чим дихати, машину не поставиш. І головне лише дві кімнати. А у вас тут три. Тиша навкруги, садок у дворі.
Район і справді добрий, підтвердив Сергій, досі не розуміючи, до чого хилить майбутній зять. Тому й осіли тут.
Бачиш! Роман клацнув пальцями. Я й кажу Любі: нащо тіснитись, коли є от таке рішення?
Вам трьом із дочкою забагато тут простору. Куди вам усе це? Одна кімната у вас взагалі склад для поклажі. А для нас саме те.
Ірка намагалася всунути миючий пилосос у вузьку шафу в передпокої.
Пилосос опирався, щось там застряло, шланг чіплявся за вішалки й не хотів ставати на місце.
Сергію, допоможи! гукнула вона з-за дверей. Тут або шафа зменшилася, або я розучилася речі складати.
Сергій виглянув із ванної щойно закінчив ремонтувати кран.
Спокійний, повільний повна протилежність дружині.
Зараз, Ірцю. Давай сюди.
Він спритно взяв важку техніку та одним рухом посадив її у кут шафи.
Ірка з полегшенням сперлась на одвірок.
От скажи, чому нам завжди мало місця? Квартира немаленька, три кімнати, а як прибирання винось усе надвір.
Бо ти хомяк, засміявся Сергій. Навіщо нам три сервізи? Їмо з одного двічі на рік.
Це память. Бабусина квартира ж.
Після весілля батьки Сергія розділили спадок чесно: йому простора «сталінка» у спокійному районі, бабусина, а сестрі Любі двокімнатна на центральній вулиці, у «золотому квадраті».
Вартість майже однакова. Пять років жили тихо, мирно, без заздрощів.
Ірка вірила, що так буде завжди
***
Прибрали, відпочили. Тільки ввімкнули телевізор дзвінок у двері.
Сергій пішов відчиняти.
Сестричка з нареченим, сказав дружині, глянувши у вічко.
Першою влетіла до квартири Люба. За нею, важко ступаючи, Роман.
Ірка бачила його кілька разів: Люба познайомилася з ним пів року тому у тренажерному залі.
Роман їй відразу не сподобався гордовитий, пихатий. Дивився на Ірку й Сергія зверху вниз.
Привіт! Люба поцілувала брата і обійняла Ірку. Проїжджали повз, вирішили заскочити. У нас новини!
Заходьте, раз вже тут, Сергій покликав їх на кухню. Чаю?
Дайте просто води, пробурмотів Роман. Справа серйозна, Сергію.
Насправді не просто так їхали. Є розмова. Не метушіться, чаю не треба. Сядьте.
Ірці стало тривожно тон Романа їй одразу не сподобався.
Говори вже, знизав плечима Сергій.
Люба вдала, що її в кімнаті нема щось затято дивилась у телефоні, слово залишаючи нареченому.
Роман прокашлявся.
Слухайте. Ми з Любою подали заяву. Весілля за три місяці. Самі розумієте плани серйозні.
Сімя, спільне життя, щастя назавжди. Переглянули ми з Любою свої житлові умови Ми переїжджаємо до вас, а ви до нас!
Ірка остовпіла. Глянула на чоловіка, тоді на Любку та й далі гортала стрічку новин.
Романе, щось не розумію, насурмився Сергій. Ти на що натякаєш?
Я не натякаю, я пропоную. Давайте мінятися!
Ми у вашу, ви у Любчину квартиру.
Люба повністю мовчки погоджується, обом здається справедливо.
Ірка остовпіла вдруге.
Справедливо? перепитала вона. Романе, ти серйозно? Прийшов у наш дім і пропонуєш нам зібрати речі, поки тобі зручно дітей планувати?
Нащо так гостро, Ірко? скривився Роман. Я просто реально дивлюся на речі. У вас одна дитина, більше не хочете.
Навіщо зайві метри? Нераціонально. А ми маємо перспективу.
Ото вже перспектива! Ірка схопилася зі стільця. Сергію, чуєш цю маячню?
Сергій підняв руку, попросив Ірку не перебивати.
Романе, ти забув, що цю квартиру мені батьки виділили. Як і Любці її.
Ми тут ремонти власноруч робили, донька росте, має свою кімнату, тут її звички й друзі.
І ти пропонуєш усе кинути і перебратися в центр, бо так легше саме вам?
Сергій, розслабся, замахнув рукою Роман. Ви ж родичі. Люба твоя кров. Хіба тобі не важливе її майбутнє?
Я ж пропоную рівноцінні умови. Ви отримаєте житло у престижному районі, ще й в ціні виграєте.
Чудово, засміявся Сергій. Не встиг на сестрі оженитись, а на квартиру вже зазіхаєш!
Люба нарешті відірвалася від телефону.
Ну чого ви? зітхнула вона. Роман хоче, як краще.
Ми ж утрьох в моїй квартирі будемо тіснитися, а у вас тут простір.
Мама завжди казала: головне сімя. Ти забув?
Мама говорила про допомогу, не про те, щоб із хати виганяти, відрізала Ірка. Ти чуєш, що каже твій Роман?
А що він не так сказав? звела плечима Люба. Він рацію має. Нам треба, у вас зайва кімната.
Не зайва! Ірка ледь не кричала. Це мій кабінет! Там працюю, якщо ти забула!
Працюєш пирхнув Роман. Малюнки свої в інтернет викладаєш. Любка казала то ж хобі. Можна й на кухні з ноутом. Не пані ж якась.
Сергій підвівся.
Все, спокійно сказав. Розмова закінчена. Вставайте й ідіть. Обоє.
Та ти що! Роман не зрушив із місця. Ми ж по-родинному.
По-родинному? Сергій підійшов до стола. Прийшов просити квартиру, ображаєш мою дружину і вирішуєш за нашу доньку, де їй бути?
Совість маєш?
Та яка там совість! Ірка стала поряд із чоловіком. Тут холодний розрахунок. Ще навіть кільце не дав, а вже майно ділять.
Люб, ти хоч розумієш, кого в хату привела? Він же й тебе з твоєї виставить!
Не смій так! випалила Люба. Роман дбає про нас! Про моє майбутнє!
А ви… ви просто жлоби. За свої кути тримаєтеся, як сови ночами.
Брат, називається!
Жадний тут твій майбутній, Сергій провів рукою до дверей. Повторяю: геть звідси.
І про обмін забудь. Ще раз почую спілкуватись перестанемо.
Роман піднявся, поправив комір сорочки, обличчя його було холодним, охоплене роздратуванням.
Дарма ти, Сергію. Я думав, домовимось. Але якщо ти такий впертий
Люба, ходімо!
Коли двері захлопнулись, Ірка без сил опустилася на диван, почала тремтіти.
Бачив таке? Ти таке чув? дивилась на чоловіка широко розплющеними очима. Де стільки нахабства? Хто він такий?
Сергій мовчав. Стояв, дивився у вікно, як на подвірї Роман господарськи відкриває двері машини, щось зло говорить Любі.
Знаєш, що найгірше? нарешті кинув. Люба справді йому вірить.
Вона завжди була мяка, але щоб настільки?
Він їй мозок заморочив! Ірка скипіла. Сергію, треба мамі дзвонити. Батькам твоїм. Хай знають, що твій зять захопити хоче.
Погоди, Сергій взяв телефон. Я спершу сестрі зателефоную. Один на один.
Набрав номер. Довго гудки, нарешті Люба взяла. Сліз не приховати.
Алло!
Любо, слухай уважно, голос у Сергія був твердий. Ти з ним у машині?
Яка різниця?
Як він поряд, вмикай гучномовець. Хочу, щоб почув.
Я не в машині, всхлипнула. Висадив біля підїзду й поїхав. Каже, йому треба охолонути, бо у моїй родині всі егоїсти.
Сергію, чому ви такі? Він же хотів, щоб у нас все було ідеально
Любо, схаменися! кричав майже Сергій. Яке ідеально? Він прийшов вимагати у нас квартиру!
Чи ти розумієш, що це твоя спадщина? А він вже нею розпоряджається.
Він узагалі щось розказував тобі перед тим про цей обмін, чи вже на кухні?
Довга пауза.
Ні, тихо відповіла Люба. Сказав, буде сюрприз. Що знайшов, як нам усім буде добре.
Гарний сюрприз, нічого сказати. Він вирішив замість тебе, замість мене.
Любо, ти за кого збираєшся заміж? Він же звичайний альфонс.
Сьогодні квартира, завтра скаже, що твоєї машини мало, післязавтра вимагатиме, щоб батьки дачу на нього переписали повітря свіже, бачиш.
Не кажи так голос тремтів. Він любить мене.
Кохав би не влаштовував би скандал на рівному місці. Нас посварити хотів!
Ірка досі не може отямитися. Ти хоч розумієш?
Я поговорю з ним, невпевнено прошепотіла Люба.
Поговори. І добре подумай, чи варто до РАЦСу йти.
Сергій кинув слухавку на диван.
Що сказала? тихо спитала Ірка.
Каже не знала. Роман їй сюрприз готував.
Ірка гірко засміялася.
Уяви: приходить тут господар життя, людей розсаджує по квартирах. Метрів туди, людей сюди. Тьху!
Головне, Сергій обійняв дружину. Квартиру нашу не оддамо.
А сестру шкода її. Влипне вона
***
На щастя, найгірших страхів Ірки й Сергія не справдилося весілля не було.
Роман залишив Любку того ж вечора. Вона, вся у сльозах, під вечір прийшла до брата й розповіла.
Роман приїхав і одразу речі зібрав. Люба перелякалась, розпитувала, що трапилось.
Роман сказав, що не хоче мати справ із такими скупими людьми.
Каже, т-та-кі родичі йому не треба, плакала Люба. Бо не можна покластись на вас.
Каже, що з дітьми теж не посидите у вихідні, коли треба.
І г-г-гривень не дасте, як попросимо.
Боже, Любко, ти чого за ним сумуєш? розгнівалася Ірка. Не треба тобі такий чоловік!
На нього ж не покладешся, він тільки себе бачить. Витри сльози, забудь!
Любка кілька місяців страждала, а тоді наче відпустило.
Потім розуміння таки прийшло: як же вона раніше його справжньої суті не знала?
Вийшла б заміж життя б загубила. Доля змилувалась і спаслаВесна прийшла в дім непомітно: з новими фіранками, запахом свіжої фарби на підвіконні, сонячними зайчиками на дитячому малюнку. Люба поволі поверталась до життя спершу тільки бесідами з Іркою на кухні, потім частими вечорами у гостях.
Сергій купував улюблені Любині тістечка, Ірка мастерила листівки й підсовувала словесні антидепресанти, а донька приносила зі школи кольорові браслети й обіймала тітку так щиро, як уміють тільки діти, які ще не знають образ і зради.
Згодом Люба почала жартувати. Зателефонувала якось серед ночі розбудила обох:
Сергію, Ірко, що як ми разом квартири нікому не віддамо, а зробимо один великий музей сімейних дивностей? Куди ще Роман з новою пасією заявиться ми їм на вході квитки продавати будемо. Тільки дорого!
Вперше всі троє разом розсміялися по-справжньому. Сміх вичистив із сердець останній осад.
Минув ще час, і Люба знову знайшла роботу до душі, завела нових друзів і вже без сліз та образ згадувала того, хто мало не зробив з її життя чужий простір.
Життя виринуло з тривоги в тишу, і названа зайвою кімната наповнилась дитячим сміхом, малюнками, іркиними фарбами й ранковими розмовами до кави.
Увечері, коли над містом згущався бузковий захід, Ірка подивилась на Сергія й Любку, що пили чай і сперечалися через рецепт шарлотки, і відчула те, чого не могла забрати жодна спроба раціонального обміну: їхній дім був справжнім, родинним і захищеним від жадібності та фальші.
Назавтра Ірка зупинилась під час прибирання біля дзеркала і прошепотіла своїй усмішці: «Усе на своїх місцях. Тут, удома».
І, здається, стіни тихо погодилися й обіцяли: так буде завжди.
