Тетя Олю, ми до вас у гості їдемо! Лише на два дні, вже квитки купили! саме так розпочала розмову Тетянина троюрідна родичка. Здавалось, дуже вже далека… Бо з першого разу Таня взагалі не могла згадати, хто це така.
Здивовано втупившись у слухавку, Таня лихорадочно перебирала в памяті всіх можливих Оль і рідню, намагаючись зрозуміти, чому ця жінка дзвонить і як дізналась її номер.
Хто це? В які такі гості?
Танюню, заусміхався жіночий голос, ну як же ти? Це ж я твоя тітка Оля!
Від скількись там напруження у памяті Таня так і не змогла згадати таку тітку, але вирішила уточнити:
Вам що потрібно?
У гості приїхати! Ти ж на морі живеш? Ми зовсім ненадовго Лукасикові, моєму сину, дуже треба…
Після короткої розмови стало ясно: хлопчику Лукасику прописали морське повітря, принаймні так переконувала тітка Оля. Вона обіцяла не створювати незручностей, допомагати і прибирати за собою. Таня, з великою неохотою, погодилася, відчуваючи, що робить дурницю. Якась тривога не полишала її.
Дякую тобі, Танюньо! радісно защебетала жінка. Тоді ми приїдемо в пятницю!
Попрощалась і швидко кинула слухавку. Таня тільки зітхнула й глянула на сина дванадцятилітнього Ігорка.
Мамо, знову хтось у гості зібрався?
Якась тітка Оля, знизала Таня плечима.
То передзвони бабусі, спитай, хто то така. Ігор не дуже любив сторонніх у домі: часто від обіцянок не залишалося і сліду.
Останнім часом Таня майже всім відмовляла, але раз вже для дитини було потрібно, погодилася, ще й на два дні, не більше.
…Тетяна придбала затишний будиночок на узбережжі Чорного моря в Бердянську після розлучення. Відтоді, як переїхала з Ігорем із Дніпра, у неї раптом зявилось безліч рідні, про яку вона й гадки не мала.
Спочатку Тетяна навіть раділа, знайомилася, спілкувалася. Проте швидко зрозуміла: більшість із «родичів» прагнули лише відпочити на халяву, лишаючи їй гори посуду і наказуючи, що їй робити у власному домі.
Після кількох таких візитів вона стала категоричною ні, гостям не раді! Господа, це не готель. Деяких навіть не впускала, хоча були й винятки ті, що допомагали та поводилися по-людськи. Але таких у Тані було зовсім мало.
Згадуючи пораду сина, Тетяна набрала маму в Дніпрі.
Привіт, Тетянко, озвалась та у слухавці.
Мамо, як ти?
Кілька хвилин поговорили про своє, а потім Таня згадала про дивну тітку Олю та сина Лукаса.
Може, ти щось чула, хто це? спитала.
Навіть і не скажу, розгубилась мама. Скоріш за все, то якась шоста вода на киселі з боку твого батька? Спробую в нього запитати, але навряд чи й він знає.
Дзвінок нічого не прояснив. Тетяна лишилася чекати на несподіваних гостей.
Вони приїхали, як і обіцяли, за два дні. Тітка Оля габаритна пані з гострим, хитрим поглядом і Лукась, що виявився не «маленьким хлопчиком», а кремезним пятнадцятирічним підлітком. Згодом Таня дізналася, що ніхто й не прописував жодних морських процедур, просто Олі захотілося відпочити на шару.
А чому нас ніхто з вокзалу не зустрів? це були перші слова від тітки Олі. До речі, батько Тані теж не пригадав таку родичку.
Мама не таксі, пробурмотів Ігор, стоячи поряд із мамою.
Оля зробила вигляд, ніби не почула, але поглянула сердито в бік хлопця.
Тетяно, куди речі ставити? Де наші кімнати?
У вас буде одна кімната, суворо відповіла Таня. Я не маю стільки місця, аби всім по кімнаті давати.
От як? А нам казали, що у вас шикарний будинок, прямо під самим морем!
Не знаю, хто таке казав. Якщо вам щось не підходить поруч є готелі, прямо відрізала Таня. Не хочу сваритися з порогу.
Тітка Оля миттю змінила вираз обличчя, зашамкотіла лагідніше:
Танюньо, навіщо ж так? Ми з дороги стомилися. Ходімо вже, племінниця!
Вона першою зайшла у дім, Лукась понуро почвалав за нею, тягнучи сумки. А Ігор глянув на матір:
Мам, ти даремно їх пустила. Побачиш дарма!
Лише два дні, ледь чутно відповіла Таня, намагаючись заспокоїти і себе.
На щастя, решта дня минула спокійно. Оля і Лукась рано лягли спати, хоча встигли пожалітися, що звикли жити окремо. Хоч у Тані дві кімнати ще були в ремонті, та гості поселятись у вітальні відмовились. Таня не наполягала пішла спати.
Вночі все було тихо, але о шостій ранку Тетяну розбудила страшенна метушня. Вчепившись руками в голову, вона згодом поглянула на годинник. Лише шоста ранку! Таня була справжньою совою, і терпіти не могла, коли її будили без потреби. Ігор це прекрасно знав тихо збирався й ішов гуляти, залишаючи лише записку на столі.
Що трапилось? з позіхом вийшла в залу Таня.
Та нічого, Танюню, тітка Оля стояла посеред кімнати, витягувала з сумки одяг і розкидала все кругом. Купальника свого не знаходжу, от же ж!
Не можна було це тихіше і в своїй кімнаті зробити?
Та місця там мало! Я не гучно зовсім.
Виявилось, найбільший галас був надворі Лукась гатив ложкою по металевому відру. Він так чекав маму, а та не поспішала.
Передайте Лукасу, нехай негайно перестає тарабанити! Сусіди ж прибіжать! звернулася Тетяна до Олі.
Тітка скривилась, але гукнула щось синові, той відійшов у тінь під деревом.
Зрозумівши, що заснути не вийде, Таня попрямувала на кухню.
Ти куди?
Кави попю, буркнула вона.
О, каву я люблю. Мені, Танюньо, велика чашка з молоком, і три ложки цукру!
Тетяна зупинилась, подивилася на тітку поглядом, якому могла б позаздрити хазяйка київської квартири, коли туди нахабно лізуть гості.
Олю Сергіївно, ви приїхали у мій дім. Докоряєте мені, будите ще й каву в наказовому тоні просите?
Та вже не так рано, незворушно знизала плечима Оля. Але каву ж таки можна?
У нас самообслуговування, відрізала Таня.
Настрій був зіпсований. Коли вона сиділа на кухні з кавою, туди заскочив Ігор і співчутливо погладив матір по плечу.
Я ж казав, мамо. Видно ж, що акули! Ще не пізно вигнати.
Ще доба. Потерпимо.
День тільки почався, а вони вже мене розбудили.
На кухню зайшла тітка Оля з перекошеним обличчям.
Каву де?
Мама не має цього робити самі варіть! сказав Ігор.
Танюньо, ти хіба не вчила сина поважати старших?
Ви мого сина не чіпайте, почала закипати Таня, хоча зазвичай була спокійною.
Я не дитина буркнув Ігор.
Оля насуплено зробила каву, а потім, намагаючись ніби нічого не трапилось, повернулась до Тані з посмішкою:
Тетяно, покажеш шлях на море? Проводиш?
Там стежечкою спуститесь берег одразу й побачите. Просто все.
Ти не йдеш?
Ігор кинув на маму багатозначний погляд йому геть не хотілося йти з ними на пляж.
Ми підемо після обіду. Тож шукайте дорогу самі.
А що у нас на обід?
Тетяна завжди готувала для себе й Ігоря та для гостей лише в тому випадку, якщо ті скидалися на продукти. Багатство їй не світило, щоб годувати всіх за власний рахунок. І відповідала, як і зараз:
У нас з Ігорем свій стіл, ви можете поїсти у кафе через дорогу.
А не можна приготувати для нас? Оля майже благально дивилась їй у вічі. Терпіти не можу всі ці їдальні.
Можу, за гроші. Самі розумієте зараз непросто, чесно відповіла Таня.
Оля зневажливо фиркнула:
Тоді краще й справді в кафе там хоч смачно.
Ігор ледве стримався, щоб не засміятись.
Два дні минули у нескінченних суперечках і дрібних скандалах. І вже на другий день зясувалося Оля не збирається зїжджати.
Коли Таня нагадала про обіцянку, та хитро усміхнулась:
Танюньо, не виганяй. У нас відпустка цілий тиждень. Перебудем у тебе, потім поїдемо. Хіба ж тобі шкода?
Було шкода. Дуже. Два дні Таня прокидалася раніше за всіх, нервувала і марно намагалась співіснувати з цими людьми. Лукась пустував, шумів, підкладав Ігорю підніжку. Вже сусіди стали обурюватись.
Мені таки шкода. Це мій дім завтра приїжджають мої друзі. Ви обіцяли два дні вони минули.
Говорила вона спокійно й чітко. Оля, очевидно, не звикла до відмов. Очі її округлились, голос зірвався на крик:
Як ти можеш, Тетяно! Рідних з дому виганяти! Куди нам подітись?
Лукась стояв збоку, опустивши голову, видно було, що йому незручно.
Які ми рідні? Моя родина вас зовсім не знає. Ячекаю, щоб зранку ви виїхали, а якщо буде щось зламано чи пропаде викличу поліцію.
Таня кинула їх у кімнаті сам на сам з валізами, щаслива, що нарешті вказала межу. Зранку тітка Оля з Лукасем все-таки поїхали. Ворчали, лаялись, але підкорились. А Таня після цього зареклася пускати в дім таких «родичів». Навіть на два дніТого ж дня ввечері у Тетяни на кухні панувала несподівана тиша. Відчуття було ніби після сильної грози свіже, вільне, повне полегшення. Ігор розлив чай у дві чашки, сів біля матері й ледь помітно усміхнувся:
Мамо, здається, цього року у нас таки справжній відпочинок.
Тетяна розсміялася, погладила сина по плечу і глянула у вікно, за яким тихо гойдалося море. Їй стало тепло від думки, що дім це не просто стіни й дах, а місце, де ти маєш право на свій спокій, свої правила й щастя.
Вона вперше за довгий час відчула себе справжньою господинею свого життя. Навіть спокуса знову подзвонити «родичам» і попросити вибачення за суворість не виникла нарешті всередині оселилася впевненість, якої усі ці роки так бракувало.
Як ти думаєш, хтось ще захоче приїхати? пожартував Ігор, зазираючи їй у вічі.
Якщо і приїде, посміхнулась Тетяна, ми вже знаємо, як захищати свій спокій.
За вікном наростали сутінки, пахло кавуном і морем, і в цій простій вечірній тиші Таня нарешті зрозуміла: найрідніші люди, яких треба берегти це ті, поруч із ким спокійно навіть тоді, коли за стіною шумить цілий світ.
