В тебе не потреба
На роботу Оксана прийшла в розбитому стані, адже напередодні відбувся її розлучення з чоловіком. Колеги знали про все і, побачивши, що вона виглядає зовсім не так, як зазвичай, намагалися підтримати її якомога краще:
– Оксано, ну що ж такого сталося, що ти розлучилася? Нічого страшного – не ти перша і не ти остання. Ти сильна і виростиш синів, а чоловік ще пошкодує. Головне – не падай духом, – казала їй Катерина, яка вже п’ять років розлучена.
– Катя правду каже, – додала Валерія. – Чоловіки такі, якщо бачать, що жінка переживає після розлучення, радіють, мовляв, без них їй погано. А якщо колишня виглядає доглянутою і щасливою – їм стає прикро. Життя продовжується і без них. Тож тримай голову високо, і все буде добре!
Оксана погоджувалася з колегами, але в душі все одно думала:
– Їм з боку легко говорити, а як мені жити з двома хлопчиками на одну зарплату, тим більше, що діти люблять батька. Треба якось звикати.
Оксана розійшлася з чоловіком після десяти років сімейного життя. Якось Андрій прийшов з роботи і сказав:
– Я йду від тебе до іншої. Немає у нас з тобою родини, не люблю більше. Щось сталося, почуття згасли.
– Напевно, молодшу знайшов, тому й повело тебе до неї. Ти такий же, як багато хто…
– Ні, не до молодої, йду до жінки з двома дітьми.
– Ну ну, своїх дітей кидаєш, а чужих виховуватимеш. Не повернешся вже, не сподівайся, що приму назад. Не пробачу, – намагалася спокійно казати дружина, а сама думала: – Не побачить він моїх сліз.
Сльози були потім, коли він зачинив двері і пішов з речами. Трохи заспокоївшись, вона думала:
– Як так сталося? Мій чоловік пішов до жінки з двома дітьми, від якої теж пішов чоловік. Дуже цікаво виходить, всі ми в однаковій ситуації. Але тій жінці теж було важко залишитися з дітьми одній. Чому вона не зупинилася, хоч і сама була в такому ж становищі? Не можу зрозуміти, навіщо їй було руйнувати чужу сім’ю. Хіба не було вільних чоловіків. Тепер живемо в одному районі, і діти часто бачать Андрія.
У Оксани не було можливості думати про себе, сидіти і плакати, потрібно було піклуватися про синів. Їхній батько, як піти, так жодного разу не подзвонив їм і не поцікавився, як вони без нього. А вона не знала, що сказати дітям. Якось зустріли вони його на вулиці, підбігли:
– Тато, тато, – а ввечері чекали його додому.
Оксана довго розмовляла з ними того вечора, відволікала від думок про тата, але вони все одно чекали. У Оксани не витримали нерви, і наступного дня вона зателефонувала колишньому:
– Ти хоч би з дітьми зустрівся або погуляв з ними. Якщо не хочеш бачити мене, я їх сама до тебе відправлю. Ти ж розлучився зі мною, а не з дітьми. Можеш після школи їх зустріти, діти не винні, що ти знайшов іншу. Як мені це все їм пояснити?
Але Андрій тільки мовчки вислухав і, не сказавши ні слова, вимкнув телефон. Тоді Оксана остаточно зрозуміла, що діти йому не потрібні. Час минав. Діти поступово звикли жити без батька, вже і не згадували про нього, і навіть якщо зустрічали його на вулиці, проходили мимо.
Звісно, Оксана намагалася відволікати дітей. У вільний час вони ходили кудись разом. До парку, до кінотеатру, на дитячі виставки. В холодні дні залишалися вдома, вона бачила, що діти сумують, тоді займала їх чимось. Могли разом щось пекти. Вона давала їм готове тісто і казала:
– Робіть, що хочете, що спаде на думку.
І хлопчики старались, ліпили звірів, кубики, кульки. А коли це все випікалося, знаходили свої “шедеври” і їли, пригощаючи маму і один одного. Було важко Оксані, прикро за дітей, але треба було жити і виховувати синів. Добре, що в школі вчилися нормально і не бешкетували, вчителі ніколи не скаржилися на них, а навпаки нахвалювали на батьківських зборах.
Одного зимового дня Оксана поспішала з роботи додому і, недалеко від дому підслизнувшись, впала. В ту ж мить біг якийсь чоловік і допоміг їй встати. Вона бачила, що він вискочив з авто, яке стояло поруч. Пакет з продуктами впав, але не порвався. Він підняв його і простягнув Оксані.
– Добрий вечір, – сказав він дружелюбно.
– Ну який же добрий, якщо я впала, – невдоволено сказала вона, але опам’яталася і ввічливо відповіла: – Доброго вечора і дякую вам.
Чоловік, очевидно бачачи, що їй боляче, помітив, як вона зморщилася і потерла коліно:
– Можливо, допомогти вам? Що з ногою?
– Не знаю, але здається все нормально, головне – перелому немає. Боляче трохи, але це від удару.
– Може вас підвезти, – не вгамовувався чоловік, – та не соромтеся ви і не бійтеся. Мене звуть Дмитро. Я тут опинився випадково, а може і не випадково, мабуть, знав, що ви тут упадете, – намагався пожартувати він.
Оксана трохи посміхнулася:
– Ні, дякую, ось мій будинок, я тут живу, так що дійду. Не турбуйтеся, Дмитре, а я – Оксана. До побачення.
Вона йшла до будинку, трохи кульгавши, а Дмитро дивився їй услід, поки вона не зникла у під’їзді.
За два дні Оксана поверталася з роботи і знову побачила Дмитра. Той стояв неподалеку її під’їзду з букетом і посміхався.
– Сподіваюся, сьогодні добрий вечір, Оксано?
– Добрий, сьогодні добрий вечір, – посміхалася і вона.
– Тоді це для вас, – він простягнув їй букет.
– Дякую, звісно, але з якого приводу?
– А ні з якого, просто так для настрою. Я скучив трохи і вирішив вас зустріти, абсолютно випадково… подумав, може, мені ще раз знадобиться бути поблизу, щоб у разі чого допомогти.
– Дякую, але, як бачите, сьогодні я йду нормально, не щодня падаю, – сміялася Оксана.
Слово за словом зав’язалася розмова, і Дмитро запросив її до кафе.
– Сьогодні не можу, Дмитре. Мої хлопчики вдома і не в курсі, що я можу затриматися, давайте перенесемо на завтра. У мене два сини, якщо що… так що треба буде подумати…
– Добре, давайте на завтра. Я зустріну вас після роботи, де ви працюєте? І попередьте своїх хлопців, що затримаєтеся, я все розумію… У мене своїх двоє… було…
Наступного дня в кафе він розповів про себе.
– У нас була сім’я, дружина і два сини. Дружина поїхала з синами до села на вихідні, а я не зміг, працював ті дні довго, треба було завершити проект. Дружина поверталася з дітьми з села з сусідом, який жив у тому селі поруч з моєю матір’ю. Як раз була завірюха, слизько, він не впорався з керуванням і їх занесло під фуру. Загинули всі мої рідні. Це було шість років тому. Відтоді живу сам, – закінчив на сумній ноті Дмитро.
– Ой, скільки ж тобі довелося пережити, втратити всю сім’ю відразу. Як я тобі співчуваю. Вибач мене, що змусила тебе це згадати.
– Та все нормально. Я вже змирився. Важко було перші три роки, не міг себе знайти, вже просто хочеться мати дружню сім’ю. А це дуже важко знайти…
– А я думала, у мене біда, що чоловік пішов до іншої, а тут таке…
Оксана прониклася співчуттям до Дмитра, вона переживала так, ніби сама була на його місці і все говорила про себе: «Господи, нехай всі будуть живі та здорові».
вона чекала вже пропозиції руки і серця.
Через деякий час Дмитро вирішив, що Оксана і її сини допоможуть йому знову знайти родину. Сини Оксани добре прийняли його, вечорами сиділи з ним і він ледь встигав сказати їй кілька слів, діти повністю займали його. А йому це подобалося, Оксані теж. Вона з задоволенням спостерігала, як діти скучили за чоловічим спілкуванням і з радістю ділилися новинами та своїми хлоп’ячими справами з Дмитром.
Настав час, і Дмитро попросив Оксану вийти за нього заміж. Якщо бути чесним, вона вже чекала цього, вже не могла обійтися без нього.
– Звичайно, любий, я з радістю стану твоєю дружиною, – раділа вона, а Дмитро теж був сяючий від щастя.
Пройшов час, вони звикли жити як одна родина, лише засмучувало те, що Оксана не могла народити ще одну дитину. Але до її синів чоловік ставився як до своїх.
Колегам вона розповідала:
– Зараз мені здається, що ми все життя жили разом. Якби не було в моєму житті колишнього чоловіка, іноді здається, що і діти від Дмитра.
Пройшло кілька років, і сталося диво, подзвонив колишній чоловік через стільки років. Він знав, що Оксана заміжня, у неї інша родина, не раз бачив їх разом з Дмитром. Бачив її щасливою, і це щастя просто випромінювалося з неї.
Оксана відповіла на дзвінок, а колишній запропонував почати все спочатку. Вона розсміялася і відповіла:
– Після того як я позбулася всіх переживань, заспокоїлася і мої очі засяяли від щастя, ти думаєш, що я повернусь до тебе? Та я навіть забула, що ти існуєш десь. Я щаслива як ніколи, з Дмитром у нас справжня родина. Ми давно відвикли від тебе, навіть діти не згадують про тебе, називають Дмитра татом, він заслужив їхню любов. Ти нам не потрібний! І ти для нас ніхто, не телефонуй.
– Але мені погано без вас і… –почав говорити Андрій.
– Зате нам добре, прощавай!
Якби він подзвонив кілька років тому, можливо, вона б зраділа його дзвінку, але не зараз. Вона згадала, як колеги казали, що деякі чоловіки, якщо бачать, що колишня дружина не страждає і щаслива без них, не можуть на це спокійно дивитися. А деякі, навіть розлучившись, все одно вважають колишніх дружин своїми. Вони не думають, що їхнє місце хтось може зайняти, і колишні дружини теж можуть бути комусь потрібні.
