– Ми трохи поживемо у тебе, бо не маємо грошей орендувати квартиру! – сказала мені моя подруга. Я дуже енергійна жінка: хоч мені вже 65 років, я не втомлююся подорожувати Україною, відкривати нові місця та знайомитися з надзвичайно цікавими людьми. З ностальгією згадую молодість, коли ми могли їздити куди заманеться — і на Чорне море, і у Карпати, і навіть сплавлятися Дніпром чи подорожувати з друзями у наметах. І для цього не потрібно було багато грошей. Але зараз ті часи вже в минулому. Я завжди обожнювала заводити нові знайомства — біля моря, у театрі, просто на вулиці. З багатьма подругами спілкувалася довгі роки. Одного разу влітку у маленькому пансіонаті я познайомилася з жінкою на ім’я Оксана. Ми навіть стали подругами. Пройшло кілька років — зрідка обмінювалися листівками зі святами. І ось одного дня я отримала дивний телеграм: “О третій ночі приїжджає потяг. Зустрінь мене на вокзалі!” Від кого? Нічого не підписано. Звісно, ми з чоловіком нікуди не поїхали. Але о четвертій ранку хтось постукав у двері. Я відкрила і оторопіла — на порозі стоїть Оксана з двома доньками-підлітками, бабусею та чоловіком, усі з купою речей! Ми з чоловіком були шоковані. Та пустили їх у дім… Оксана одразу сказала: — Чому ти нас не зустріла? Я ж надіслала телеграму! Та й таксі у Києві недешеве! — Вибач, я навіть не знала, хто її відправив… — Ну от, я знала твій адрес. Тепер я приїхала. — Але я думала, ми просто будемо іноді переписуватися! З’ясувалося, старша дочка вступає в університет і вся родина приїхала на підтримку. Оксана заявила: — Ми поживемо у тебе, бо немає грошей на оренду! Тим паче ви живете майже в центрі Києва! Я була шокована, адже ми навіть не родичі! Чому я маю годувати і доглядати за чужою сім’єю? Вони частково приносили продукти, але нічого не готували — все лягло на мої плечі. Через три дні я не витримала та попросила Оксану з ріднею виїхати. На це вона зчинила страшний скандал, побила посуд, істерично кричала. Я не могла повірити цьому. Вони поїхали — і забрали мій халат, кілька рушників та навіть вкрали великий казан з голубцями! Як їм це вдалося — не маю уявлення. Казан просто зник! Так закінчилася наша “дружба”. Слава Богу! Більше я Оксану не чула й не бачила. Тепер сто разів подумаю, перш ніж відкривати двері навіть знайомим людям.

Ми залишимося у тебе на деякий час, бо не маємо грошей на оренду власної квартири! сказала мені моя подруга.

Я дуже активна жінка. Хоча мені вже шістдесят пять, я все ще встигаю відвідати різні місця й познайомитися з багатьма цікавими людьми. З теплотою і водночас із певним сумом згадую молодість тоді можна було відпочивати, де заманеться! Можна було взяти квиток на поїзд до Одеси, можна було поїхати на пікнік з друзями до лісу. Хотілось вирушали човном по Дніпру. І все це коштувало копійки.

Але ті часи вже пішли у забуття.

Я завжди любила знайомитися з людьми зустрічала нових знайомих на пляжі у Затоці, у театрі на Хрещатику. З багатьма ми зберігали теплі стосунки роками.

Одного разу я познайомилася з жінкою на імя Ганна. Відпочивали ми тоді разом у санаторії в Трускавці. Розїхалися вже приятельками. Минули роки, зрідка ми писали одна одній листи та вітали зі святами. Аж ось отримую телеграму без підпису: О третій годині ночі приїжджає поїзд. Чекай мене на вокзалі!

Я не могла збагнути, хто це міг бути. Звісно, ні я, ні чоловік нікуди не поїхали. Але вже о четвертій ранку хтось подзвонив у двері. Відчинила і аж подих перехопило. На порозі стоїть Ганна, з нею дві підлітки, бабуся і якийсь чоловік. Усі з величезними сумками. Ми з чоловіком оторопіли, але пустили нежданих гостей до квартири. І тут Ганна каже:

Чому ти нас не зустріла? Я ж тобі телеграму надіслала! Довелося таксі брати а це кошти!
Пробач, я не знала, від кого телеграма!
У мене ж була твоя адреса. От і приїхали.
Я думала, ми будемо просто писати одна одній листи, ось і все

Ганна розповіла, що одна з дівчат цього року закінчила школу і вступає в університет. Уся родина приїхала її підтримати.

Будемо проживати у тебе! У нас немає грошей на оренду! А ви ж у самому центрі!

Я була вражена. Ми навіть не рідня. Чому я повинна приймати їх під свій дах? Про харчування я вже мовчу: годувати їх треба було тричі на день. Щось із продуктів приносили, але приготуванням не займалися взагалі. Довелося все робити самостійно.

Три дні я терпіла, але потім не витримала попросила Ганну з родиною зїхати. Не цікавило вже, куди підуть. Піднявся справжній скандал. Ганна почала гримати посудом та голосно обурюватися.

Я була розгублена цим зухвалим поводженням. Згодом вони пішли Але потім зясувалося: забрали мій улюблений халат, кілька рушників і, не знаю як, навіть велику каструлю з борщем! Досі не розумію, як їм це вдалося. Каструля просто зникла.

На цьому й закінчилася наша дружба. Слава Богу! Більше жодного разу її не зустріла і не чула. Тепер я набагато обережніше ставлюся до нових знайомств і добре подумую, перш ніж відкрити двері навіть для старої подруги.

Життя навчає: не кожен, кого ти впустиш у свій дім, подарує тобі тепло. Але головне завжди памятати про власні кордони та не дозволяти їх переступати, навіть якщо це старі знайомі.