Слухай, хочу тобі розповісти про нашу племінницю, Марічку. Вона мала всього тринадцять років, коли ми вперше відправили її до бабусі в село під Тернополем на двотижневі канікули. Спочатку Марічці навіть подобалося, як вони з бабусею разом щось готували чи саджали квіти на городі у них дійсно виникла така тепла і щира звязок. Але з кожним роком Марічка дорослішала, а сільський спокій потроху їй набрид. Їй бракувало подруг, хотілося сходити в кінотеатр у місті, покататися на роликах, одним словом міських розваг.
Крім того, Марічка була єдиною внучкою у бабусі, і її приїзди були для неї справжньою радістю і святом. Якось тато Марічки відвіз її в село, коли їхня мама, Оксана, народжувала другу дитину. Родина вирішила, що Марічці на природі буде корисно і повітрям свіжим дихає, і з бабусею поспілкується. А ще, до речі, тато щотижня переказував бабусі трохи гривень на додаткові витрати для онуки: мовляв, щоб не обмежувала ні в чому, купувала смаколики і що Марічка захоче.
Спочатку бабуся навіть не думала змушувати Марічку до якогось господарства чи постійних обовязків вона просто раділа її компанії, була щаслива розповідати давні історії, разом готувати печиво чи навіть просто гуляти біля річки. Але з часом Марічка почала вимагати все більше. Вона знала, що тато дає кошти бабусі спеціально для неї, тож очікувала, що буде лише краща їжа та особливе ставлення.
Якось трапилася прикрість: Марічка розсердилася, коли хтось зїв її улюблений круасан. Вона одразу почала обвинувачувати племінника бабусі, який час від часу ночував у неї, мовляв, це він вкрав. Сварка таки затяглася тато Марічки мусив приїжджати, щоб розбиратися. З тих пір вдома вирішили, що не варто більше відправляти Марічку до бабусі, аби не було нових конфліктів та образ.
Це дуже засмутило бабусю, бо вона щиро цінувала кожну хвилину, проведену з онукою, навіть якщо траплялися складнощі. Але отака життєва ситуація: тепер бачаться значно рідше, а ті приємні спільні дні залишилися в теплому спогаді.
