Знаєш, наша племінниця Соломія була ще геть мала, їй було всього тринадцять, коли ми вперше відправили її до бабусі в село на два тижні. Спочатку Соломія була рада з бабусею у них завжди були надзвичайно теплі стосунки, разом готували вареники, ходили до ставка, спілкувалися про все на світі. Але з часом Соломія потроху виросла, і те, що колись було цікавим у сільському житті, перестало її так вабити. Дівчинці почало дуже не вистачати своїх друзів із Києва, походів у кіно, тусовок, та й загалом усіх тих міських розваг, до яких вона звикла.
До того ж, Соломія була в бабусі єдиною онукою і кожен її приїзд для старшої жінки був справжнім святом. Памятаю, як тато Соломії відвіз її до бабусі саме в той період, коли мама, Оксана, лягла у пологовий дім чекати на народження другої дитини. Хотіли, щоб Соломія трохи відпочила на свіжому повітрі, та й бабусю порадувала. А ще, тато Соломії регулярно передавав бабусі гроші десь тисячу гривень на тиждень, щоб онука ні в чому собі не відмовляла, могла ласувати всім, що захоче, і не втрачала смаку до доброго життя.
Спершу бабуся навіть і не думала просити Соломію чимось їй допомагати: головне для неї було просто бачити поруч єдину онуку, мати з ким посидіти за вечерею чи подивитися разом старі фото. Але коли дні минали, Соломія почала трохи вередувати і дорікати: мовляв, тато ж гроші надіслав отже, мають бути і найкращі солодощі, обов’язково її улюблена картопля по-домашньому, навіть морозиво у сільському магазині мусили купити щодня.
Все би нічого, а от історія з круасаном стала переломним моментом. Якось дівчинка розплакалася, коли не знайшла у холодильнику свого круасана з шоколадом, і почала звинувачувати в цьому бабусину племінницю Наталку, яка тоді жила у бабусі. Через цей скандал всі були змушені дзвонити її татові, щоб той приїхав і заспокоїв Соню. Після цього непорозуміння розмов у сім’ї стало ще менше, і ми зрозуміли: мабуть, поки Соломії не до вподоби сільське життя, не будемо більше її туди надсилати.
Бабусю така зміна дуже зачепила за живе вона відчайдушно сумувала за внучкою, і, хоч і були неподобства та сльози, вона все одно цінувала кожну хвилину побачень із Соломією. Але так вже склалося, що візити припинилися І це залишило для бабусі великий смуток у серці.
