Важко повірити в те, що сталося з моєю родиною, якби все це не відбулося прямо на наших очах. Почалося все пів року тому, коли мій дорогий дідусь відійшов у засвіти, лишивши нам гарну квартиру в самому центрі Києва. Минуло трохи більше місяця після його смерті, і ми всією сімєю вирішили прибрати в квартирі й підготувати її до продажу. Цілий день ми пакували речі дідуся у великі мішки.
На вечір кожен повернувся додому, а брат мій, Олександр, вирішив залишитися в квартирі на ніч. Близько шостої ранку він подзвонив мені з такою тремтячою від страху інтонацією, що я навіть не задумався одразу поспішив до нього. Зайшовши до квартири, я побачив, який переляканий був брат: обличчя його було бліде, як полотно. Відразу почув кроки у сусідній кімнаті, але, озирнувшись, не побачив нікого. Атмосфера була тривожна, по тілу пробігли мурахи й нам стало справді моторошно ми просто втекли звідти.
Десь за пів години ми нарешті зібралися з духом і вирішили повернутись, хоча страх не відпускав. І ось, коли ми зайшли, на наше здивування всі речі дідуся стояли акуратно на своїх звичних місцях, неначе ніхто і не рухав їх. Відчуття були одночасно і полегшенням, і чимось надзвичайно дивним. Після цієї ночі ми більше не наважувалися заходити в ту квартиру та довірили продаж агентству нерухомості. Нові мешканці не скаржились ні на що дивне після купівлі, а ми, отримавши за продаж 1 200 000 гривень, почали нову сторінку життя.
Проте сумніви та згадки про ту моторошну ніч досі не дають мені спокою. Я зрозумів, що навіть найближчі речі з минулого можуть бути сповнені загадок, які краще залишити у памяті, ніж намагатися пояснити розумом.
