Було це давненько, коли я з чоловіком вирішили вчергове поїхати на відпочинок до Чорного моря. Вже кілька літ поспіль ми мандрували на морське узбережжя разом із приятелями, кожен на своїй автівці. Ми справжні поціновувачі дикого відпочинку: обирали затишну ділянку узбережжя, де ставили намети подалі від натовпу.
Днями грілися під сонцем, купались у морі, займалися побутовими справами. А коли вечір спадала на прибережні скелі, розпалювали вогнище, співали українські пісні під гітару й обовязково смакували келихом молодого сухого вина з виноградників Одещини.
Того літа до нас несподівано приєдналася чоловікова сестра Ярослава, разом із своїм сином малим Івасем, якому було тоді два з половиною роки. Прихистили їх разом із нашою свекрухою. Так вже вийшло.
На жаль, ми погодилися, хоча й відчували певні перестороги. Забігаючи наперед, скажу не маленький Івась створив нам клопоти, а саме Ярослава. Проблеми почалися ще в дорозі: сестра чоловіка вимагала зупинятися щогодини, мовляв, втомилась і їй треба відпочити. Тож на місце ми дісталися тоді, коли наші друзі вже встигли облаштувати табір і навіть викупатися.
Далі була друга частина вистави. Ярослава влаштувала справжню істерику: Я тут не залишусь!.
А чому? Ми ж попереджали, що їдемо, як справжні дикарі, тихо зауважила я.
Я подумала, що дико це коли самі шукаємо житло, а не через посередників готель бронюємо, почала виправдовуватися вона.
То чому ж, ти думаєш, ми взяли спальні мішки й намети? пробурчав мій чоловік.
Я гадаю, просто ви хотіли відчути себе туристами, але не справді наметовий відпочинок.
Зрештою довелось замовити для неї кімнату в пансіонаті поруч. А далі мій брат мусив щодня забирати Ярославу до нас, привозити назад увечері. Окрім того возити її до кавярень і на ринок по черешню. І не забутися доглядати за Івасем, коли Ярослава відпочивала від своєї втомної праці.
Що цікаво, дитиною ми опікувались усі разом. Тим паче Івась був легкий на підйом, слухняний, грався на піску, купався, їв за обидві щоки і спокійно засинав удень у наметі, зовсім не вередував, на відміну від власної мами.
З того літа вирішили: наступного року Ярославу не кликатимемо. А от племінника Івася, якщо батьки попросять залюбки візьмемо. Бо він справжній сонячний хлопчина, і має особливу душу.
