Коли я була маленькою, моя мати навчила мене кодовому слову на випадок небезпеки. Тепер, ставши матір’ю, я передала цю мудрість своїй доньці, Соломії. Задумувалася, що вона може використати його, щоб уникнути незручної ситуації, але не могла собі уявити, що це станеться так швидко.
Вчорашній день почався звичайно. Я сиділа на кухні, допивала вечірню каву, коли задзвонив телефон. Це був мій колишній чоловік, Богдан. Наші стосунки з часом стали напруженими, але ми намагалися триматися разом заради доньки.
“Привіт, Олесю,” – почувся його голос. – “Соломія хоче поговорити. Вона весь вечір розповідає про свій день.”
Це мене здивувало. Зазвичай вона не телефонувала під час візитів до батька. “Добре, дай їй трубку,” – відповіла я, стискаючи телефон.
“Привіт, мамо!” – голос Соломії був веселим, але щось у ньому мене насторожило.
“Як твій вікенд, кохана? Весело проводиш час?” – спитала я, намагаючись звучати спокійно.
“Так, ми вчора гуляли в парку, а сьогодні я малювала. Намалювала собаку, дерево… і хотіла б мати синій маркер, щоб намалювати чорниці.”
Слово “чорниці” вдарило мене наче блискавка. Це було наше кодове слово – сигнал негайної небезпеки. Серце замерло.
“Добре, серденько, я зараз приїду. Нічого не кажи батькові, добре?”
“Ти ще щось хотіла мені сказати?”
“Ні, мамо, усе.”
“Побачимось скоро. Люблю тебе.”
“Люблю тебе, моя рибко.” – Вона засміялась, але я відчувала, як трусяться мої руки. Що могло статися? Богдан завжди був добрим батьком.
Приїхавши, я побачила жінку, якої раніше не зустрічала. Вона дивилася на мене з холодком.
“Вам чого?” – спитала вона.
“Я тут за донькою. Богдан вдома?”
“Він вийшов по справах. А ви хто?”
“Я Олеся, мати Соломії. А ви?”
“Я Наталія, його дівчина. Ми разом вже кілька тижнів.”
Я оніміла. Богдан ніколи не згадував про нову дівчину.
“Так, я згадала, що завтра в Соломії прийом у лікаря, треба підготуватися,” – брехливо пояснила я.
Наталія не заперечувала. Соломія сиділа на дивані, тримаючи в руках книжку. Її очі засяяли, коли вона побачила мене.
“Йдемо, серденько, треба підготуватися до лікаря.”
В машині я подивилася на доньку: “Все добре?”
Вона заплакала. “Мамо, Наталка мене ображає, коли тата немає. Каже, що я заважаю, і якщо розповім татові, він мені не повірить.”
Гнів розливався у грудях. Як сміє ця жінка так ставитися до моєї дитини?
“Ти молодець, що сказала мені. Ми це вирішимо.”
Дома я подзвонила Богдану.
“Ти знаєш, що твоя дівчина ображає нашу доньку?” – випалила я.
“Що? Не може бути…”
“Соломія використала кодове слово, Богдане. Вона плакала, боїться Наталки.”
Він змовк, потім прошепотів: “Я розберуся. Вибач.”
Після розмови я згадала, як важливо мати таємний знак з дитиною. Це може врятувати її. Обирайте нестандартні слова, які не з’являться у розмові випадково. І пояснюйте дітям, коли їх використовувати.
Цей день показав мені, що іноді найпростіші речі стають найважливішими.
