Друже, хочу розказати тобі цікаву історію, щось на кшталт життєвої мудрості, яку я здобув за минулий рік. Приблизно рік тому ми з дружиною вирішили спробувати пожити “по-новому” кожен у своїй кімнаті. Просто, щоб не діставати й не набридати один одному зайвий раз. Бо в кожного свої турботи, захоплення й звички.
Ось, наприклад, моя дружина, з дуже українським імям, Оленка, обожнює слухати гучну музику й категорично відмовляється вдягати навушники. А мене приваблює тиша: люблю читати книжки без зайвих звуків, або дивитися старі серіали по телевізору. Часом мушу брати роботу додому й проводити дзвінки з клієнтами у такому разі я заважаю їй, вона мені. Тож ми вирішили розділити простір у нас двокімнатна квартира в Києві, обидві кімнати облаштовані, зробили кожному так, як хочеться.
Поділюся реальною перевагою: не заходити до чужої кімнати без стуку це така дрібниця, а відчуття кайфове! Власний простір, свої справи, ніхто не відволікає, не просить допомогти на рівному місці. Я, може, комусь незрозуміло, навіщо стукати але для мене це повага, своєрідний жест довіри.
Коли я був малим і мав окрему кімнату, мої батьки могли в будь-який момент зайти, запитати, що я роблю, навіть якщо я читав чи спав. І треба було або вигадувати, чим зайнятий, або просто миритися з цим. Так от, це трохи напружувало, не давало відчути себе вільно.
Зараз усе інакше. З Оленкою ми домовились: якщо я закрив двері й кажу, що зайнятий, вона не вривається, не відволікає. Друзям би розповів це, справді, класна ідея! Кожен має власний куточок, де можна робити будь-що хоч книжку читати, хоч борщ варити, хоч просто створювати творчий безлад. І головне не треба весь час узгоджувати свої бажання, питати дозволу, залагоджувати кожну дрібницю.
Цікава штука: зявляється якесь нове відчуття інтриги! Простір твій і тільки твій. І в Оленки тільки її. Я поважаю її кордони, не заходжу без дозволу. Якщо хочу її побачити, відкрито питаю: “Можна зайти?”. Якщо так це ще приємніше. Немов у стосунках усе ще є місце для романтики, несподіванок, легкого хвилювання, як тоді, коли запрошуєш дівчину на каву й не впевнений у відповіді.
Я зрозумів одне: коли люди багато років живуть разом і весь простір спільний, гострота відчуттів змазується, все стає надто звичним. А ось це розділення шафи й столу дає свіжість емоціям, навіть трохи повертає ту цікавість, яка була на початку відносин.
Для багатих людей, які мають великі будинки десь під Львовом чи Одесою на десять кімнат, це не відкриття. А от для звичайних українців, які живуть у двокімнатних квартирах, це справжній порятунок!
Я бачу, багато сімей просто живе всі разом у одній кімнаті, бо в іншій діти, а третю кімнату часто роблять вітальнею. Але, друже, і чоловіку, і дружині вкрай потрібно мати бодай куток тільки свій! Навіть в звичайних хрущовках.
Я впевнений, якщо є така можливість, треба облаштовувати особистий простір. Це реально рятує стосунки, а твоє нервове здоровя тим більше. Такі зміни не коштують і гривні, а користь на вагу золота.
