Мій син і я бачимо померлих. За багато років з нами траплялося чимало надприродного. Якось я бачила ангелів, а інколи й демонів. У снах декілька разів приходила до мене Мати-Смерть. Я ніколи не шанувала її, не молилася.
Мій син теж бачить привидів. Буває, уві сні він опиняється на небі, розповідає, ніби бачив Бога чи Ісуса. Прокинувшись, він детально описує все, немов справді там побував. Ми пережили стільки, що люди нам вже не вірять. Кажуть, що вигадуємо чи перебільшуємо. Але це не так. Куди б ми не пішли — чи то до дому, чи просто на вулицю — ми завжди щось чуємо чи бачимо.
Здається, у нас дар провидця, але я не хочу його визнавати. Не хочу цього. Одного разу жінка, схожа на відьму, сказала мені, що мій дар сильний і його можна розвинути. Але мені страшно. Мій син, можливо, згодом прийме це. Він не боїться. Коли бачить істот, то розмовляє з ними, інколи йде за ними.
Я ж інакша. Просто кажу їм, що не можу допомогти, щоб залишили мене в спокої. Вони стоять біля дверей моєї кімнати, спостерігають за мною вночі. Іноді їх немає за хвилину, іноді вони не йдуть днями. Але завжди повертаються.
А я лише хочу спати спокійно. Іноді найважче — це прийняти те, від чого не втечеш.
