Минуле, кохання та новий союз
Оксана та її чоловік Тарас сиділи за обіднім столом у своєму затишному хаті в селі Вербине. Раптом у двері постукали. На порозі стояла однокласниця Оксани — Марія. Господарі переглянулися, обличчя їх виражали здивування. Марія рідко заходила до них, і її візит був несподіваним.
— Заходь, Маріє, — промовила Оксана, намагаючись приховати збентеження. — Признайся, здивувала ти нас своїм приходом.
— Не буду ходити навколо діла, — почала Марія, ледве переступивши поріг. — Гадаю, ви, як і я, хочете, щоб ваші діти були поряд і щасливі…
— Щось ти мудруєш, — нахмурився Тарас. — Сідай, Оксана борщ смачний зварила, частуйся.
— Мій син вирішив одружитися, — випалила Марія, дивлячись на них з рішучістю.
— Отак! А ми тут до чого? — здивувався Тарас, відкладаючи ложку.
Оксана та Тарас не розуміли, до чого клонить гостя, і напруга в хаті зростала.
Оксана з дочкою Софійкою йшли вулицею села. Біля дороги стояли дві сусідки, жваво щось обговорювали. Побачивши Оксану, вони замовкли і повернулися до неї, явно очікуючи новин про її поїздку до старшого сина.
Привітавшись, Оксана з дочкою зупинилися, запитали про справи сусідок і коротко розповіли про онука та його матір. Вони вже збиралися йти далі, коли раптом повз них пройшла жінка. Посміхнувшись, вона голосно промовила:
— Здоровенькі були, однокласнице! Як справи? Усе гаразд? Постояла б, побалакала з сусідками, куди спішити?
Оксана глянула в її темні очі, обрамлені довгими віями, і відповіла з легкою усмішкою:
— Додому поспішаю. Тараса три дні не бачила, сумувала.
Марія окинула її насмішливим поглядом:
— Ну-ну. Кохання приходить і йде. Якщо знадобиться співчуття — звертайся.
Оксана лише усміхнулася у відповідь:
— Твій погляд сповнений співчуття, але в його щирість я не вірю…
Вона з дочкою продовжила шлях.
— Мам, чому ця тітка така зла? — запитала Софійка. — Вона завжди чимось незадоволена.
— У неї такий характер, — відповіла Оксана, хоч і знала справжню причину Маріїної злості.
— Вона при кожній зустрічі намагається тебе зачепити, — не вгавала Софійка. — А ти завжди знаєш, що відповісти. Чому вона так себе веде?
— Хочеш правду? — усміхнулася Оксана. — Марія була закохана у твого батька, а він обрав мене.
Софійка завмерла від подиву.
— Серйозно?! Він любив вас обох і обрав тебе? Чому?
Оксана розсміялася:
— Запитай у батька…
Вечором, після вечері, Софійка сіла на диван біля батька, який дивився телевізор. Притулившись до нього, вона раптом запитала:
— Тату, розкажи, чому ти обрав маму, а не тітку Марію?
Тарас здивовано подивився на доньку, потім перевів погляд на дружину.
— Ну, розказуй, донці цікаво, — усміхнулася Оксана.
— Це було давно, але той день я пам’ятаю, як учора, — почав Тарас. — Перед Новим роком у школі влаштували вечір для старшокласників. Твоя мама була Снігуронькою, а Дідом Морозом — мій друг Іван, найвищий у класі. Мамі так падав костюм! Блакитна сукня під колір її очей, а коса — довга, до пояса. Тоді моє серце й затремтіло. Зрозумів, що хочу бачити її поряд все життя.
— Але я був сором’язливим, — продовжив він. — Я чекав слушного моменту. Після школи вступити не вийшло, а мама поїхала вчитися до міста. Я блукав селом, сподіваючись побачити її, коли вона приїжджала на вихідні. Одного разу побачив, що вона йде з магазину. Набравшись см— Тоді я підійшов і сказав, що йду до армії, не сподіваючись на відповідь, але вона раптом заплакала, і в цю мить я зрозумів, що наше кохання — назавжди.
