Серцем керована
Оксана вийшла з кабінету, побачила, що під’їхав ліфт, і люди почали заходити всередину.
— Зачекайте! — гукнула вона і кинулася бігти.
У кінці робочого дня, як і вранці, ліфт важко впіймати. Оксана влізла в кабіну в останній момент, трохи відтіснивши людей. Їй довелося притулитися до грудей чоловіка, що стояв попереду, щоб двері за її спиною зачинилися.
— Вибачте, — сказала вона і відвернула голову вбік, інакше його підборіддя торкалося б її чола. Від нього приємно пахло парфумами.
— Нічого.
Так вони і їхали до першого поверху, щільно притиснувшись один до одного.
Нарешті ліфт зупинився, і двері від’їхали. Оксана зробила крок назад з кабіни. Чоловік пішов за нею, тримаючи її за руку, щоб вона не спіткнулася, і відвів убік, інакше виходили б люди могли її штовхнути. Це було ніби танок. Не встигла Оксана видихнути і подякувати йому, як поруч опинилася подруга Марія.
— Ти додому? Можу підкинути.
Оксана відволіклася на неї, так і не роздивившись чоловіка як слід.
— Ні, я пішки пройдуся, трохи подужаю.
Вони вийшли на вулицю. Моросив дрібний дощик, люди йшли повз із парасолями.
— Дощ. Стой тут, я зараз підігна́ю авто.
— Маш, дякую, але я пішки. — Оксана дістала з сумки парасольку.
— Ну не хочеш, то й не треба, — сказала Марія й підозріло глянула на подругу.
Оксана попрощалася, розкрила парасольку і злилася з потоком «безконячних» співробітників, що поспішали додому. Їй хотілося побути самотньою, подумати, та й додому не тягло, якщо чесно.
Парасолька заважала думати, відволікала. Доводилося ухилятися від парасольок перехожих і не чіпати когось своєю. Оксана згорнула її й сховала в сумку. На деревах і кущах набрякли бруньки, а десь уже пробилися ніжні молоді листочки. Миття народження нового листя таке миттєве, що хочеться запам’ятати його.
Оксана йшла й думала, як так вийшло, що вона знову помилилася, опинилася не там і не з тим? Не в сенсі місця, а в стосунках. Жила вона в квартирі, що дісталася їй від бабусі. Не треба було виплачувати іпотеку чи кредит. Саме ця квартира й приваблювала до неї не тих чоловіків. Занадто пізно Оксана це зрозуміла.
Ось і тягнула час, ішла пішки, аби якомога довше не повертатися додому, де її чекав Тарас. Навіть не її чекав, а вечері, яку вона йому приготує. А все починалося так гарно…
***
Вони з мамою жили удвох. Батько пішов від них, коли Оксані було дев’ять. Коли вона навчалася в десятому класі, мама знову вийшла заміж. В квартирі з’явився чужОксана глибоко зітхнула, відчуваючи, що нарешті знайшла в собі силу почати все спочатку, і цього разу – лише з тими, хто дійсно вартий її серця.
