Олена їхала до свого коханого, а точніше, мчала на крилах щастя. Нарешті її син закінчив школу та вступив до університету. Тепер вони з чоловіком зможуть жити разом.
Відправивши сина на навчання, вона того ж дня купила квиток на поїзд і вирушила до Ярослава. Вони були одружені всього два роки, але знали одне одного, здавалося, ціле століття.
Що тільки не було в їхніх стосунках. Вони важко починалися, ще важче тривали, але тепер доля обіцяла їм мирне спільне життя. Принаймні Олена була в цьому певна.
Познайомилися вони вісім років тому. Тоді вона ще відходила від розлучення з першим чоловіком і довго нікого не підпускала до серця. Поки не зустріла Ярослава. Навіть з ним вагалася, чи варто починати все спочатку. Йому довелося докласти зусиль, щоб довести — він не схожий на її колишнього, Олега.
Півроку вони зустрічалися, потім почали жити разом. Ярослав переїхав до неї, бо в його однокімнатній квартирі їм усім було б тісно. У Олени був син, десять років. Хлопець гарний, але з вітчимом спільної мови знайшов не відразу.
Проживши разом три роки, Ярослав заговорив про шлюб, але Олена не поспішала. Їй здавалося, що штампи в паспорті нікого не рятують від зрад. Їй і так було добре — навіщо щось міняти?
Спочатку чоловік змирився, але згодом зрозумів, що хоче називати її дружиною не лише в думках. Навіть поставив умову: або весілля, або розставання.
Олену обурила його наполегливість, і вона вирішила розлучитися. Так вони й розійшлися на півроку.
За цей час Ярослав переїхав до іншого міста — старий знайомий запропонував йому вигідну посаду. Додому він навідувався рідко, лише раз у кілька місяців, щоб провідати батьків. І саме тоді знову побачив Олену.
Вона гуляла парком, весела й безтурботна, доки їхні погляди не зустрілися. В її очах він прочитав те саме, що й сам відчував — вона його любила. І не могла цього приховати.
Вони знову почали зустрічатися, але тепер на відстані. Іноді вона їздила до нього, іноді він — до неї. Кожна зустріч ретельно планувалася, але завжди була сповнена тепла.
Бачилися раз на місяць, рідше — двічі. Ярослав не раз пропонував їй переїхати, придбавши двокімнатну квартиру, хоч і з іпотекою.
Олена мріяла про це, але в той момент не могла кинути все. Син-підліток потребував уваги, догляду за хворою матір’ю. Два роки вона виводила маму з ліжОлена взяла матір за руку, глянула у вікно на перший сніг, і раптом усвідомила — щастя завжди було поруч, просто вона його не помічала.
