На окраїні світу.
Сніг ліз у чоботи, холод пробирав до кісток. Але купувати валянки Олеся точно не збиралася їй би високі шкіряні чоботи, але тут вона виглядала б у них смішно. А ще тато заблокував їй картку.
Ти серйозно думаєш жити в селі? скривився він, наче лимон укусив.
Олесин тато терпіти не міг сільську місцевість, відпочинок на природі, все, що позбавлене міського комфорту. І Ігор був такий самий, тому і вирішила Олеся поїхати в село. Насправді жити там вона аж ніяк не хотіла, хоча на відміну від батька любила походи з наметами та всю цю романтику.
Але щоб жити постійно ні, це вже перебір. Але татові сказала інше:
Хочу. Буду.
Не кажи дурниць, відмахнувся він. Що ти там робитимеш, хвости коровам крутитимеш? Я думав, ви влітку вже з Ігорем одружитеся. Хотів готуватися до весілля
До весілля Ігор для неї був, як холодна гречка на сніданок несмачно, в горлі стоїть. Тато буквально намагався «посадити» їй Ігоря як щось найкраще. А насправді Ігор був не потворний прямий ніс, живі очі, охайне волосся, підтягнуте тіло. Батьківський помічник, майже права рука, і з недавніх пір тато хотів, щоб донька вийшла за нього.
Олеся терпіти Ігоря не могла. Її дратував його нудний голос, пальці-сардельки, якими він крутив ключі чи телефони, хвастощі, скільки коштує його костюм, годинник чи авто
Гроші, гроші, гроші! Їх більше нічого не хвилювало. Олесі ж хотілося справжнього любові, щоб серце захоплювало, як описують в романах. Такого вона ще не пережила, але вірила воно буде. Часто закохувалась, захоплювалась кимось, але то все дрібязки, без глибини. А їй хотілось пристрасті, шрамів, драми, а не звичного й спокійного Ігоря. Тому й поїхала в село, викладати у сільській школі. Ігор точно не поїде слідом: без Інтернету, гарячої води та каналізації він загине.
Олеся спеціально знайшла таке село, де цього нічого нема. Директор спочатку не хотів її брати боявся, що не справиться, але попередня вчителька раптово померла, а Олеся була наполеглива: дійшла до відділу освіти, показала свої дипломи і сертифікати.
І для чого такій молодій і кваліфікованій тут залишатись? запитала сувора пані з рудим волоссям.
Вчити дітей, так само суворо відповіла Олеся.
І от зараз вона вчила. Жила в маленькому будиночку без гарячої води, з пічкою, яку розпалювала сама. Ігор, як і очікувалось, приїхав один раз, переночував і втік. Дзвонив, вмовляв вернутись, як і тато казав, що це блаш, яка скоро мине.
Спочатку все в селі навіть подобалося Олесі. Але прийшла зима, і за ніч в хаті ставало так холодно, що навіть під ковдрою мерзло, а носити дрова було великою мукою. Вона чесно хотіла назад у місто, але звикла не здаватись. Тим паче, тепер відповідала не тільки за себе за дітей у класі.
Клас був маленький лише дванадцять учнів. Олеся спершу була у шоці: в Центрі творчості, де вона працювала до цього, діти були розумні, талановиті, а тут здавалося, усе безнадійно. Третій клас, а читають ледь по складах. Домашку не роблять, на уроці гамір Але то було спочатку. Потім Олеся закохалася у своїх учнів.
Семен вирізав з дерева тварин такі гарні лисиці, єнот, зайці, ведмедики, що їх не соромно виставити у великому дитячому магазині. Анюта писала білі вірші, Вовчик завжди залишався після уроків прибирати клас, Ірка мала ягнятко, яке проводжало її до школи, ніби собачка.
І читати вони врешті навчилися! Просто раніше не було натхнення і правильних книжок. Олеся плюнула на шкільну програму і приносила свої їздила по них аж у райцентр, адже й Інтернету не було, замовити нереально.
Тільки з одною ученицею вона так і не знала, як поводитись. Саме її батька і зустріла, коли ніс дрова, а сніг колов обличчя і ноги.
Доброго дня, Олесю Василівно, мовив він, зупинившись за кілька кроків від хвіртки.
Олеся його трохи остерігалася. Обличчя суворе, як у кримінальника. Усмішки не було ніколи. І серце калатало так, що Олеся боялася, що він помітить її страх. А може, то не страх?
Доброго дня, видався голос трохи завищеним.
Чому у Тані самі двійки? сухо запитав він.
Бо нічого не робить.
Так заставте. Хто тут учитель я чи ви?
Учитель Олеся. Але змушувати нікого не збиралась. У дівчинки, мабуть, аутизм, потрібен фахівець.
Вона завжди так? уточнила.
Володимир затнувся.
Не завжди. Раніше з Олею все робила.
А Оля це?
Він зморщився, наче йому у взуття сніг набився.
Це її мама.
Відразу зрозуміло більше питань краще не задавати. Але треба.
А де вона?
На кладовищі.
От і зрозуміло. Тато завжди казав: «А ларчик просто відкривався».
Стояти з дровами було незручно, але говорити про це соромно. Коли одне поліно впало прямо на ногу, Олеся ойкнула, впустила все і ледь не заплакала. Сльози і від болю, і від образи що на очах дорослого так зганьбилася. Доросла ж, а почувається як маленька.
Давайте допоможу, запропонував Володимир.
Та ні, я сама.
Я бачу, як ви сама.
Він наносив їй ще дров, поправив двері так, що перестали заїдати.
Якщо що звертайтесь, і пішов.
І навіщо приходив? Думає, що через дрова Тані поставлять трійки? Навряд
Думки про дівчинку не покидали Олесю. Кілька днів вона підходила до неї з різних боків, переживаючи і педагогічну неспроможність, і жалість. Навіть у завуча ради питала.
Ой, це безнадійно. Двійки та й на тому! Влітку до спеціалізованої школи.
Як це?
Та так! Комісію зберемо, поставлять затримку розвитку. Що поробиш дитина така.
Але ж її батько каже, що раніше
Та що те раніше! Мама тягнула, а він не зможе. Ти його не слухай, він тобі наплете
Вам він не подобається, еге?
Завуч скривилася.
Та він не пряник, щоб подобатись. А дитині треба умови особливі.
Олесю це не влаштувало. Не вважала, що дівчинка має вчитись у спецшколі. Тому зателефонувала улюбленій своїй наставниці Лідії Миколаївні, порадилась і зібралася до Тані додому. Страшно, чесно, випила ромашковий чай, хоча не любила але мама казала, що він заспокоює. У Олесі і мама померла, тому ця історія її пройняла.
Володимир зустрів її не особливо гостинно, хоча Олеся сподівалась, що порадіє її увазі до доньки.
Ми гостей не приймаємо, буркнув він.
Олеся стисла губи, як завуч.
Класний керівник має перевірити умови виховання.
Кімната у Тані просто казкова рожеві шпалери, безліч іграшок, книжки. Олесі навіть трохи заздро було: її тато був аскетом, терпіти не міг рюшки та яскраві кольори. У Олесі була дитяча у бежевих тонах, і все іграшки такі ж.
Вперше нічого особливого не здобула. Питала у дівчинки про улюблені книжки, гортала, просила показати олівці. Таня мовчки винесла олівці, про книжки не сказала нічого. Лиш коли спитала, як звати рожевого зайця, відповіла:
Проша.
Наступного разу Олеся принесла Проші кофточку. Вязати навчила її мама, і Олеся вяже по памяті про неї. Вязала криво, нитки купила занадто товсті, але несподівано Таня зраділа, приміряла і сказала:
Гарна.
Олеся запропонувала намалювати Прошу у новій кофті. Таня намалювала. Олеся підписала навмисне з помилкою. Таня виправила.
Нічого собі зовсім не відстала, просто мовчазна.
Я буду приходити до Тані три рази на тиждень, сказала Володимиру.
Грошей лишніх немає, похмуро мовив він.
Мені й не треба грошей, обурилася Олеся.
На тому й зійшлись.
Завуч, дізнавшись, була невдоволена:
Що за самочинство? Не можна виділяти одну дитину! Безрезультатно це, бачила я таких.
Я також бачила, перебила Олеся. І знаю, що ставити хрест ще рано.
Таня й справді була не зовсім звичайна: мовчазна, не дивиться в очі, любить малювати, а не писати. Та рахувала швидко, і граматику вловлювала одразу. До кінця чверті двійки зникли справжні трійки і навіть четвірки.
Ви на Новий рік їдете звідси? спитав Володимир, дивлячись у підлогу.
Та ні, розгубилася Олеся, щоки пішли румянцем.
Таня хоче вас запросити.
Це дивно Таня мало говорить. Але якщо хоче, не хочеться її образити. Хоч і святкувати з чужими не дуже тягне.
Дякую, подумаю, відповіла Олеся.
Тої ночі спала погано, все думала: чому так зворушилася? З місяць і увага от і відкрилась дитина. Хіба не так хотіла? Що важливо, що й Володимир думає
З цими думками заснула.
А зранку дзвінок від Ігоря.
Коли ж ти приїдеш?
Що?
Ну, на Новий рік! Не збираєшся святкувати у своєму селі?
А святкуватиму!
Олесю може досить? У тата тиск скаче, місця собі не знаходить.
Тато не дзвонив жодного разу.
Нехай до лікаря йде, огризнулась.
І точно не приїдеш?
Точно.
Ну от що тепер?
Захочеш роби що хочеш!
Вимовивши таке, вона й гадки не мала, що Ігор справді приїде: з шампанським, салатами і подарунками.
Якщо гора не йде до Магомета
Олеся була здивована. І не так вже й неприємно: не думала, що Ігор на таке здатний. Завжди любив святкувати у ресторані, з конкурсами та музикою. А тут навіть телевізора нема.
Та й добре ти є, це головне.
Олеся чекала підступу, але не знайшла. «Може, я помилялась щодо нього?» пронеслося у голові.
Але ще більше вона здивувалась, коли серед подарунків знайшла улюблені страви, книги з педагогіки, проектор та щоденник для вчителя.
Дякую! розчулилась. Я думала, ти знову подаруєш прикраси чи щось модне.
Ігор усміхнувся.
Олесю, я зрозумів: ти найцінніша, що є у мене. Якщо хочеш жити в селі будемо жити в селі. І прикраси теж привіз.
Він дістав оксамитову коробочку одразу ясно, що всередині.
Можна я не буду зараз відповідати? тихо попросила Олеся.
Ігор не образився.
Я боявся, що відразу відмовиш. Готовий чекати.
Олеся не знала, що казати, і сунула коробочку в кишеню.
У Володимира був її номер мобільного. Але зателефонував на домашній.
Ви вже подумали? запитав.
Вибачте, до мене друг приїхав.
Ясно.
І поклав слухавку.
На душі стало тяжко. Ясно Що йому ясно? Нічого ж не обіцяла! Є чому ображатися? Може і так. Таня чекає, а що ж батько, якщо дитина у розпачі?
Від таких думок голова крутиться. Ігор нічого не помічав, намагався впіймати інтернет для новорічного кіно.
Олеся почула свист так кличуть собаку. Згадала, як Володимир свистить саме так. Виглянула у вікно Володимир і Таня стояли біля хвіртки.
Щоки спалахнули.
А це хто? сердито запитав Ігор.
Учениця, пискнула Таня. Зараз повернусь.
Олеся приготувала для Тані подарунок подружку для Проші, рожеву зайчиху. Тато б сказав «без смаку».
Володимиру також щось звязала рукавички.
Вона схопила подарунки, вибігла на двір, як була без шапки, з босими ногами. Насипала снігу в чоботи, не зважала.
Таню, привіт! чемно сказала. З прийдешнім Новим роком! Ось, дивися що я тобі купила.
Простягла пакет. Таня дістала зайчиху, притисла до грудей, поглянула на тата. Володимир витяг два пакуночки великий і маленький. Таня спершу розгорнула великий там був зошит з її власними коміксами.
Дякую, який гарний!
У маленькому лежала брошка золотий дроздик. Олеся підвела очі на Володимира. Той не дивився Таня сказала:
Це мамина.
У Олесі аж грудки зявились в горлі.
Тоді ми підемо, буркнув Володимир.
Звісно. З святом!
І вас зі святом
Олеся хотіла обійняти Таню, але не наважилась: дівчинка стояла, міцно тримала їй іграшку, мовчала.
Біля воріт Олеся озирнулася. Чомусь стиснулось у грудях від цих двох постатей, і зайшла у хату, витерла сльози і часто моргала.
І що там? невдоволено запитав Ігор.
Олеся глянула на подарований зошит і стиснуту в руці брошку. Згадала, що забула віддати рукавички. А ще те, що сказала Таня: мамина І яка у Володимира усмішка мяка, небезпечна, зявляється лише, коли дивиться на доньку. В серці щось цвіло і рвалося назовні. Ігоря було трохи шкода, але обманювати себе і його ні.
Олеся дістала з кишені коробочку, простягнула Ігорю:
Їдь додому. Прости, я не можу за тебе вийти. Прости, повторила вона.
Ігор аж побілів. Не звик отримувати відмову.
На мить Олесі здалось, що він її вдарить. Але Ігор заховав коробочку, взяв ключі і тихо вийшов.
Олеся нашвидкуруч спакувала їжу у контейнери, схопила рукавички для Володимира і побігла доганяти чужих, але відтепер таких рідних для неї людейВ хаті стало тихо, наче навіть піч притихла. Олеся сиділа на краю ліжка, сама-самісінька, дивлячись на рукавички у руках. Відчувала легкість і легкий біль як після довгої розмови з собою. Здавалось, скінчилось щось важке, розтягнуте, а попереду невідоме, але своє.
Надворі тріщав мороз. Олеся вдягла шапку, взула чоботи й взяла рукавички. Вийшла за ворота, і сніг скрипів під ногами, кожна зірка світила, мов маленьке бажання. Свистнула пошепки, як Володимир.
Таня обернулась першою.
Забула тобі на, простягнула їй рукавички. Вони для тата, але ти головний їхній хранитель. Грійтеся разом.
Володимир усміхнувся якось по-особливому, наче вперше не боявся показати себе.
Ми теж хотіли запросити вас всередину, тихо сказав він. У нас є пироги, какао і і Таня дуже чекала вас.
Олеся, ще досі не знала відповіді але ноги самі йшли за ними. Всередині хати тепло, пахло ваніллю, а поруч сиділа Таня, притискаючи зайчиху й рукавички, і Володимир, який не був ідеальним, але був справжнім.
Олесю, прошепотіла Таня, ти залишишся з нами надовго?
Олеся подивилася на неї і на Володимира, відчула, як серце бється в грудях живо, чесно, чесніше, ніж будь-коли.
Так, Таню, відповіла вона, вперше без сумніву. Я залишусь. Справжньо, з вами, на окраїні світу.
І на цій околиці зими її світ почався знову не в місті, не у старому житті, а тут, серед тиші, дитячих малюнків і несміливої усмішки чоловіка, чию ніжність знайшла тільки тут.
