Було це давно, у глибині душі досі болить.
“Не запросиш на весілля, доню? Соромишся мене?”
Оксана закохалася у свого одноклассника Дмитра ще в одинадцятому класі. Хлопець звичайний, нічим не виділявся. Але після літніх канікул високим став, у плечах роздався. Одного разу на фізкультурі вона ногу підвернула. Дмитро на руках відніс її до медпункту. Вона пригорнулася, відчувши його силу.
Відтоді вони вже не розлучалися. Навесні Оксана зрозуміла, що вагітна. Після школи одружилися. Дмитро навчання кинув, пішов на будівництво. Перед самим Різдвом Оксана народила донечку Марійку. Дмитро допомагав: гуляв з дитиною, поки дружина висипалася або порядок у хаті наводила. А навесні його в армію забрали.
А тут ще біда — батько кинув матір заради іншої. Мати не витримала. Ніби світ для неї погас. Діагностували рак, і за два місяці її не стало. Оксана залишилася з малечею самітньою. Свекруха іноді заходила, докоряла, що запустила себе, у хаті безлад, а дитина неухована. Але допомагати не пропонувала.
Сусідка-старочка зжалилася. Попросила Оксану прибирати у неї й у магазин ходити за невелику платню. Заодно й за дівчинкою погляне.
Оксана виживала, як могла. Нарешті Дмитро повернувся з армії. Та прийшов лише сказати, що їхнє весілля було помилкою, що юнацьке кохання минуло. Звинуватив її, що вагітністю зв’язала йому руки. Мовчазно слухала, а в серці все обвалилося.
Залишилася вона сама з малою Марійкою. Нікого поруч, щоб виплакатися, попросити допомоги. Працювала на знос, аби поставити дитину на ноги. А донька виросла красунею, відмінницею. Хлопці за нею ходили зграями, але Марійка усіх відганяла.
— Ніхто не подобається? — питала Оксана.
— Чому? Олег симпатичний. І Вітя. Та вони такі ж, як ми з тобою. Батьки їхні від зарплати до зарплати живуть. Не хочу так. Я ж гарна, а краса має ціну.
— Краса швидко минає, донечко. Колись і я була вродливою, а тепер подивись на мене.
— Нащо ти себе зі мною рівняєш? — перебила Марійка. — Я не збираюся народжувати, поки не знайду гідного чоловіка. Багатого.
— Де ж ти його візьмеш у нашому містечку? Багачі на таких, як ми, і не подивляться.
— А я й не збираюся тут залишатися. Закінчу школу — і до Києва. Там можливостей більше. До речі, мам, мені треба нову сукню. І взуття. І ось цей плащ із вітрини.
І Оксана взяла додаткову роботу. Додому поверталася ледве жива. Сусіди хвалили, яку розумницю й красуню виростила. Вона пишалася, приховуючи, якою ціною це далося. Вони все далі віддалялися одна від одної, хоч під одним дахом жили.
Після школи Марійка поїхала до Києва, забравши в матері останні гроші. Навчалася, додому дзвонила рідко. На четвертому курсі раптом приїхала.
— Мам, я виходжу заміж! Батько Олександра — бізнесмен. Після весілля він мені авто купить…
Оксана раділа, бачачи, що у доньки все добре.
— Як я тобі заздрю! А коли із женихом мене познайомиш? На весілля ж мені нічого вдягнути…
Марійка запнулася.
— Я сказала його родичам, що ти за кордоном і приїхати не зможеш.
Оксана оніміла.
— Так, ти ж просто прибиральниця! — вибухнула Марійка. — Якби вони дізналися, ні про яке весілля мови б не було!
— Соромишся мене? — ледве вимовила Оксана.
— Хіба хтось допоміг нам, коли батько нас кинув? Я не хочу жити, як ти!
Слова доньки вбили, ніж у серце.
— Все для тебе робила, а ти…
— Не скажуть, якщо ти мовчатимеш.
Оксана заплакала, але змирилася. Хай буде щасливою. Перед від’їздом майже не розмовляли.
Залишилася вона зовсім одна. Від переживань підскочив тиск, прикувало серце. У швидкій проковтнула, що не взяла речі. Водій, Андрій, пообіцяв привезти.
— Самотньо живете? — поцікавився він, коли привіз їй речі до лікарні.
— Донька у Києві. Виходить заміж… — І раптом вилилося — розповіла незнайомцю все.
Андрій навідувався, а коли виписали — навіть підвіз її додому.
— Добра ви, скромна. Моя дружина тільки вимагала: то шубу, то кільце. Пішла до багатшого. Якщо хочете, я вам ремонт зроблю.
Вперше за роки Оксана почувала себе жінкою. Відмовилася від підробітків, додому поспішала. Андрій ремонтував, і хата заквітчала. Запрошував заміж, та вона вагалася — як Марійка прийме?
А потім донька раптом на порозі.
— Ти не саа Марійка подивилася на оновлену оселю й усміхнулася: «Пробач, мамо, я тепер розумію, що зробила помилку».
