Слухай, хочу розповісти тобі одну цікаву історію зі свого університетського життя. Колись у нас на військовій кафедрі викладала одна дуже досвідчена лікарка Ольга Іванівна. Увесь свій вік вона пропрацювала в дитячій лікарні у Львові. І якось поділилася з нами просто неймовірним спостереженням зі свого життя. Уявляєш, у неї вдома діти перехворіли абсолютно всіма дитячими інфекціями, хоча вона сама лікарка! Віруси чіплялися до її малих так часто, що вона вже заморилася лікувати їх без кінця-краю. Причому дітлахи були активними, сміхотливими, енергії море.
Ну, зрозуміло, Ольга Іванівна дотримувалась усіх правил: приходила додому одразу в душ, переодягалася, мила руки, все як належить. Але попри все це, її діти все одно хапали саме ті хвороби, від яких вдень вона рятувала пацієнтів. Особливо тоді, коли на роботі у неї був якийсь складний чи важкий випадок одразу ж хтось із дітей захворював. І вітаміни давала, і закаляла їх, а ефекту нуль. Дійшло до такого, що Ольга Іванівна ледь не руками розвела душа болить, сил уже нема.
І ось, розповідає нам Ольга Іванівна, якось після важкої зміни вона повертається додому, вся виснажена а вдома купа справ, діти чекають. І вона просто злякалася: ну знову ж хтось з малих захворіє, сто відсотків відчуває. І замість того, щоб одразу йти додому, вона несподівано для себе зайшла в кінотеатр на площі Ринок показували пригоди «Справжнього козака». Посиділа, подивилась, потішилася, і додому повернулася такою незвичайно легкою, навіть із якоюсь провиною, але й з відчуттям радості. І що ти думаєш? Діти абсолютно здорові, бігають, регочуть по всій хаті.
Після цього вона якось пішла в гості до своєї подруги Ганни, де за чашкою гарячого чаю і домашнім печивом довго розповідали одна одній кумедні історії, реготали аж животи боліли. І знову повернулася, а вдома все спокійно: діти не захворіли.
Відтоді Ольга Іванівна виробила для себе цілу традицію. Після роботи вона не поспішала одразу додому, навіть якщо була страшенно втомлена і знала, що домашніх клопотів хоч греблю гати. Вона почала проходити через скверик біля Львівської опери: там квіти, голуби, вода у фонтані дзюрчить. Прогулювалася неквапливо, сідала на лавочку, дивилася на небо, вдихала на повні груди. І тільки потім йшла додому. І ти не уявляєш хвороби в її родині зникли, наче рукою зняло.
Ольга Іванівна зробила для себе висновок: справа не лише у вірусах чи мікробах. Головне це той настрій, ті думки і почуття, які ти несеш у дім. Вона сказала нам: «Поганий настрій це теж своєрідний вірус, він впливає на близьких не гірше за справжню хворобу». Від тієї пори жодної серйозної болячки не було.
Тому тепер я завжди памятаю цю її науку: не лети додому одразу після невдач і поганого дня. Спершу відволічися, вирвися із негативу, зміни обстановку. Погуляй містом, прислухайся до музики у трамваї, або просто затримайся на хвильку у своєму улюбленому місці а вже з новими силами і спокоєм йди до найдорожчих людей. Як воно все працює ще не всі вчені розгадали. Але те, що це дійсно діє я бачила на власні очі. Так що, якщо буде важкий день сходи на гарний фільм чи просто прогуляйся по Львову, а тоді вже прямуючи додому. Працює безвідмовно, ось побачиш!
