НА ВСЯКИЙ ВИПАДОК
Сьогодні був черговий непростий день на роботі. Подивилась я на заплакану колегу байдуже відвернулася до свого компютера і швидко забилася в роботу.
Безсердечна ти, Марто, почувся ззаду голос Ольги Петрівни, нашої начальниці.
Я? З чого це такі висновки? тихо перепитала я.
Та як же ж… У тебе, мабуть, у житті все гаразд, але це не означає, що в інших теж. Диви, як ридає Богданка могла б і підтримати, досвідом поділитися, по-жіночому поговорити раз у тебе так все склалось.
Я Що, з Богданкою досвідом ділитися? Дуже сумніваюся, що їй це сподобається. Я вже пробувала колись, років пять тому. Памятаю, коли приходила на роботу з синцями під очима та твердила, мовляв, упала. А як той її Ігор кудись подівся, синці зникли. То був уже третій її кавалер, що тікав. Тоді мені й хотілося підтримати, порадити по-сестринськи. А в результаті винна лишилася я: мовляв, лізеш не в своє діло, щастя заважаєш. Потім вже мені пояснили Богданка і так усіх навчить, що їй робити, свої рішення сама приймає. Спочатку бігала до знахарки, привороти якісь робила, тепер осучаснилася до психологів ходить. Не розуміє, що життя живе за одним і тим же сценарієм і зміни лише у прізвищах чоловіків. Тому, вибачайте, але жаліти й під носа хустинку підставляти не буду.
Все одно, Марто, так не можна, зітхнула Ольга Петрівна.
На обіді, коли всі жінки зібралися за одним столом, говорили лише про нікчемного Богданчиного колишнього. Я мовчки їла, а тоді налила собі кави й втекла в куточок оновити стрічку у соцмережах.
Марто, підсіла до мене життєрадісна, кругленька Тетяна сьогодні якась несподівано понура, Невже тобі Богданки ані трохи не шкода?
Тань, чого ви від мене всі хочете?
А не чіпляйся до неї, прокинулася повз Інна. У неї ж, бач, Василь хоч до рани прикладай, живе у своє задоволення, їй не зрозуміти, як воно лишитися самій із дитиною й ніякої допомоги не дочекатись, а тепер ще й аліменти ті вибивай з цього батька.
Ой, не треба було народжувати, вставила своє слово найстарша у колективі, Ганна Павлівна, яку всі між собою називали баба Ганя. Я з Мартом погоджуюся, скільки вже разів вона плакала? Ще вагітна його страждала, а перед тим те ж саме!
Жінки ж, обступивши ридаючу Богданку, навипередки радили, як подолати біль та самотність.
Але ж наша сильна й незалежна Богданка вирішила опанувати себе. Викликала маму із села допомогти із сином, пішла навести порядок у собі: відростила чубчик, зробила татуювання брів, наростила вії… Думала ще тунель у носі пробити, проте вся бухгалтерія відмовила.
Нічого-нічого, побачиш він ще поплаче, ще приповзе! підтримували її дівчата.
Та не буде він плакати, тихо відповіла я. Мабуть, більше собі, та пяні вже дамочки почули й здивувалися:
Як не буде?!
Не буде. І шкодувати не буде. А Богданка знайде собі ще такого ж. Може не сьогодні то завтра.
Тобі легко судити, у тебе Василь, певне, не такий…
Не такий Василь у мене найліпший у світі чоловік: не грубіянить, не пє, гуляти не ходить, мене дійсно любить.
О, всі вони однакові
Дивися, Марто, відібють твого…
Та нічого не відбудуть. Не піде. Та й не переймаюся.
Вино почало відкривати душі дівчат: заводились між собою, сперечались.
А поїхали до тебе в гості, вередує хтось, глянемо, чи вистоїть твій Василь перед такою компанією!
А їдьте, чого ж.
Дівчата, поїхали всі разом до Марти відбивати Василя! Ганно Павлівно, ви з нами?
Ні, дівчата, мене вдома чекає мій Михайло, а ви йдіть, сміється Ганна Павлівна.
Весело, із гомоном та сміхом, натовпом завалилися до мене на кухню.
Ну що, давайте щось приготуємо коли повернеться Мартиний Василь, накриємо йому стіл.
Та не переймайтеся, все одно він їсть вибірково й мало, але так скоро має прийти.
Трохи погомоніли, та вже кожна згадала про свої домашні клопоти, почали збиратися додому. Лишилися Богданка, Оля та Таня. Чай, розмови. Дівчата ніби й веселі, але чимось скуйовджені видно, чекають отого фатального знайомства з Василем.
Невдовзі у двері хтось постукав.
Василько, сонечко моє, зайчик ти мій маленький, сюсюкала я в коридорі, і одразу побачила, як подруги почервоніли, збираються йти, коли до кухні зайшов високий гарний хлопець.
Всі одразу ж зрозуміли мій чоловік виявився набагато молодшим за мене.
Ось, дівчата, знайомтесь, це мій Денис.
Який Денис? Де Василь?! читалося на їхніх обличчях.
Це мій син, Дениско. Ну як там наш Василь, синку, добре себе поводив?
Так, мамцю, йому зараз спокій потрібен. А через кілька днів бігатиме, як раніше. Головне не давай йому місця лизати…
Жінки зніяковіли…
Може, ми вже…
А я ж ще з Василем не познайомила, раптом згадала я. Тільки тихенько, Василь після операції Денис і невістка возили, я на роботі була, на кастрацію водили, бо завісоньки мітити взявся той прокидьок… Ідіть-но сюди.
Ось він, мій Василь, спить на модній подушці.
Щоб не розсміятися, усі хором вибігли з кімнати.
Марто, та ж це кіт!
Кіт, а ви кого чекали? з усмішкою промовила я.
А твій чоловік?
А в мене немає чоловіка. Ви самі собі нафантазували. Я лише якось сказала, що у мене чудовий мужик Василь мене не дослухали, далі вигадали самі й повірили.
Заміж я вискочила рано перше кохання, не доучилась тоді, Дениска народила. Три роки сварилися, а потім і житті розійшлись. Добре, що батьки підтримали.
Другий раз, вже за тридцять, вдруге заміж вийшла. Чоловік наче й нормальний, але лише плани будував щоб сина вигнати і своїх дітей народити. Дениска, в кращому випадку, в ліцей чи до моєї мами. Скоро відправила чоловіка до його мами. Довго ще думав, що й до чого.
Потім ми з сином удвох жили, а втретє заміж ішла уже, знаючи, що перспектив мало. Та й Бог троїцю любить. Під час залицянь той ще ревнивий чоловік мені під око дав. Дениска на дзюдо з шести років ходив, частенько я йому в спаринг-партнери ставала, так що пару прийомів і на тому котені випробувала летів по коридору, я ж тоді вирішила: досить.
Денис одружився, а мені стало нудно от і зявився Василь, мій улюблений котик. Живемо тихо дивитись фільми разом, їздити на відпочинок, ніхто ні перед ким не звітує, все чесно і відкрито.
Денис спершу думав, чому так чому ми не разом, як нормальні. А сенс? Коли люди разом змалечку то одне. А перебирати себе через силу тільки для того, щоб сказати, що заміжня не моє. Живемо з Василем і не скаржимось.
Марто, ти попереджала, якщо не перестане кричати і мітити, щось йому обовязково вкоротять, бурчить Василь, відкриваючи сонні очі.
Пішли подруги, задумавшись, найбільше, мабуть, Богданка замислилася.
Але за місяць Богданка вже в соцмережах раділа новому залицяльнику квіти на роботу отримувала та радісно щебетала. Я з бабою Ганею тихенько посміхались.
Як ваш Михайло, лапа гоїться? питаю в Ганни Павлівни.
Все нормально, Марточко. На прогулянці, мабуть, чимось покололась вже й зажило, хоч і казала дочка, щоб на виставку пса водити А нам і вдома добре. А оце дивись, у Богданки все налагодилось.
Еге ж, усміхнулася я, хтось чоловіків заводить, хтось котів…
Це кому що до душі Може, цього разу і пощастить?
Хотілось би…
Про кого балакали? наблизилася Богданка.
Про тебе, Богданко! Щоб тобі вже того щастя вистачило!
Дівчата, я все розумію, виглядає, може, смішно, але одна не можу бути, чесно
Та не виправдовуйся, Богданко, кожному своє.
Вже біля стоянки почула я її голос:
Марто, ти ж, якщо що, підкажеш, як із котами поводитись? Кого краще брати кішку чи кота?
Давай, Богданко, дійдеш розберемось засміялась я.
Та то так, на всякий випадокДорогою додому я ще довго усміхалася, від того, як життя кожної з нас то цілий зоопарк: у когось леви між гордощами, у когось вовки самотності й одвічно мрійливі жайворонки надії. Але й свій кіт під боком, що муркоче про найспокійніше щастя, це теж, певно, неабиякий здобуток.
Залишившись удома, я потягнулась на дивані, й Василь, мружившись після сну, вклався поряд, затишно потягнувся і втикнув мокрий носик мені в долоню. За вікном лагідно починався вечір, мовчки обіймаючи місто, таке ж повне тривог, і водночас спокою, як і кожна з нас.
Щастя буває тихим і хай буде. На всякий випадок.
