На заводі над прізвищем Сави чоловіки жартували завжди. Не відставали й жінки особливо ті, хто вперше чув цю кумедну комбінацію. Ось і цього разу зранку на прохідній зявилася нова охоронниця пані років під сорок. Коли вона забирала перепустку у Сави, швиденько кинула оком на прізвище і заусміхалась.
О, Бабайчук! Не віриться навіть, що таке прізвище існує насправді!
А як же, одразу обернувся до неї Савa й перейшов на «ти», адже виглядала охоронниця молодшою за себе. Ще й як існує!
А звідки така цікава фамілія зявилась у вашому роду, Бабайчук? не вгамовувалась жінка.
Сава вже звик віджартовуватись на такі теми і мав свої стандарти.
Та кажуть, десь у якомусь поколінні моя прабабуся пожартувала з домовиком. Ото і зявилось у нас таке прізвище, підморгнувши, розповів Сава.
Жінка так лицем здивувалась, що Савa ледь не зареготав.
Ви серйозно? шепоче вона вражено.
Еге ж, підтвердив Сава, підсаджуючи ще трохи Від тієї бабці у всіх Бабайчуків паранормальні здібності. Так що обережніше зі мною, красуне, бо вночі можу в образі домовика зявитись. І заснути не дастю!
Після цього нова охоронниця глянула на нього прискіпливо та вже суворо мовила:
Ти мене не лякай! Я і на домовика управу знайду. Йди, не затримуй людей.
Ввечері, коли Сава йшов додому, саме ця жінка стояла на зміні. Помітивши Саву, одразу насупилась.
Ой, красуне, за що так сердита? привітно підморгнув він.
Я тобі не красуня, а Ганна Іларіонівна! гнівно відрізала вона. Не витріщайся, йди вже!
«Оце так, подумав Сава на виході, схоже, ворога знайшов. Гумору не розуміє»
Наступного ранку на прохідній вже була інша охорона. Але в обідню перерву ця Ганна Іларіонівна сама знайшла Саву у заводській їдальні. Сіла поряд, коли він жував пюре з котлетою, й пошепки, щоб сусіди не почули, заходилася:
Зізнавайся, Бабайчук, то ти вночі справу накоїв?
Сава ледь не вдавився, почувши таке.
Про що це ви, Ганно Іларіонівно? перепитав, перейшовши на «ви». Що значить моя справа?
Не прикидайся, вона накинулась поглядом. Сам же вчора натякав!
Та на що?
Що з собою жартувати не можна, бо прийдеш уночі домовиком, підсумувала вона.
Ви серйозно зараз? Я жартував учора! благально промовив Сава.
Авжеж, пожартував! А хто тоді мені вночі за ногу тягнув?
Як це тягнув?
Так і було! Лабалась заснути, раптом ковдра сповзла, і мене хтось за ногу цап! Я ледь з ліжка не підскочила з переляку!
Та ну що ви! Думаєте, я вночі у ваше вікно ліз і за ноги тягав?
Як ліз не знаю, але відчуття було, наче ти і був!
Може, чоловік розіграв?
Який там чоловік?! Уже пять років як розлучена. Точно ти, більше нікому!
Чому ж ви так вирішили?
Бо ти Бабайчук, і твоя бабця з домовиком мала справи! Сам розповідав!
Та жарт це та й годі. Всі сміються, тільки ви
От і насміхався! майже кипіла Ганна Іларіонівна. Через тебе я тієї ночі ока не стулила тільки задрімаю, знову якісь шурхоти.
То все тобі примарилось, спробував заспокоїти її Сава. Чесно, я тут ні при чому.
Але Ганна Іларіонівна лише головою похитала.
Ні, Бабайчук, дарма відмахуєшся. Сам дражнив сам і розгрібай!
Та що ви маєте на увазі?
А те, що дізналась ти неженатий.
Ну і?
А те, що мусиш тепер поруч зі мною бути. За це ж тебе ніхто не лаятиме? Правда?
Як це поруч із вами?
Так от ти вночі моїх «родичів» відганятимеш!
Яких таких родичів?
Бабайчиків! Бо я тепер у темряві не засну, а при світлі теж мучаюсь. Так що, от так.
Зрозумів розгублено кивнув Сава, усвідомлюючи, що сперечатись марно. Коли ж мені приходити?
Одразу після зміни. Разом підемо. Я тебе й нагодую, і спати вкладемо, а о девятій розбуджу будеш мою ніч караулити.
І що тут казати після тієї ночі Савa вже від Ганни Іларіонівни не тікав. Бо жінка та виявилась не просто нервовою і лякливою, а дбайливою, доброю і навіть, як не дивно, лагідною. А чоловікові що треба? Ласка і розуміння а більше нічого!
