На заводі над прізвищем Сави чоловіки часто жартували. Та й жінки не відставали, особливо коли вперше його чули. От і цього разу зранку на КПП зявилася новенька охоронниця жінка років сорока. Коли вона відмічала перепустку Сави і прочитала його прізвище одразу усміхнулася.
Ой, Барабашко! Та невже таке прізвище справжнє?
Бачиш сама, Савва відразу перейшов на «ти», бо жінка виглядала молодшою за нього. Ще й яке справжнє.
Цікаво, а звідки таке прізвище взялося у вашому роді, га, Барабашко? не відставала нова охоронниця.
Савва давно вже навчився віджартовувати у таких ситуаціях.
Кажуть, моя прабабуся у якомусь там поколінні з домовиком пустувала. Ну і, потім, від нього й народила. Так і пішло у нас це прізвище, сказав, не зморгнувши оком.
Жінка замість сміятися з його жарти, глянула так, що Савва не витримав і розсміявся сам.
Ви це серйозно? шепнула вона перелякано.
Ага, грав далі Савва. Ще й дуже серйозно! Від тієї прабабці у всіх Барабашків тепер надзвичайні здібності. Так що не зліться на мене, красуне, бо якщо треба, вночі як зявлюся до тебе в образі домовика, спати точно не дам!
Після цих слів охоронниця зиркнула на нього з підозрою і суворо сказала:
Мене не лякай! Я, якщо що, й на домовика вправу знайду! Проходь вже! Не затримуй людей!
Ввечері, коли Савва повертався з роботи, ця охоронниця знову стояла на проходній і, побачивши його, насупилася:
Ей, ти, чого дратуєшся? запитав Савва по-доброму.
Я тобі не ти, а Вікторія Олександрівна! відрізала вона. І годі вирячитися на мене, проходь!
«От і все, подумав Савва, проходячи повз, здається, я собі ворога знайшов. Не розуміє жартів жінка»
Наступного ранку Вікторії Олександрівни на проходній не було. Але під час обідньої перерви вона сама знайшла його в заводській їдальні підсіла до столика, поки він доїдав картопляне пюре з відбивною. Тихо, щоб не чули сусіди, прошипіла:
Зізнавайся, Барабашко, це твої витівки були минулої ночі?
Савва аж захлинувся.
Вікторіє Олександрівно, ви про що зараз? Що значить мої витівки?
Не вдавай із себе дурничка! очі її блиснули. Ти ж сам мене вчора попереджав!
Про що?
Щоб не сваритися з тобою.
Ну і що?
Грозився, що можеш мені вночі явитися!
Та годі, жінко! Жартував же я! виправдовувався Савва.
Ага, жартував! знову тисла вона. А хто мене вночі за ногу тягав?
Як це тягав?
А так! Ледь заснула опівночі, як відчуваю ковдра повзе, і за ногу мене хтось мяко цап! Я ледве не зомліла від переляку!
Та Вікторіє Олександрівно, не кажіть дурниць, ошелешено дивився на неї Савва. Ви справді думаєте, що я до вас у вікно ліз?
Я вже не знаю, як ти це зробив, але я твій доторк виразно відчула!
Мій?! Може це ваш чоловік вирішив пожартувати?
Який ще чоловік? Я вже пять років сама! Це точно був ти!
І з чого ви це взяли?
Бо ти Барабашко! І бабця твоя з домовиком гуляла! Ти ж сам казав!
Кажу ж це був жарт. Всі сміються, а ви
От і жартувались Через тебе я всю ніч не змогла заснути, тільки задрімаю шурхіт якийсь.
То вам вчулося це ж не я, чесне слово, пробував заспокоїти жінку Савва.
Але Вікторія Олександрівна похитала головою:
Ні, Барабашко, так це не скінчиться. Сам ускладнив сам і виплутуйся!
Що ви маєте на увазі? злякався Савва.
Я питала людей, ти ніби не одружений?
Ну так.
А значить, цієї ночі будеш зі мною. Бо тебе ніхто сварити не стане?
Як це зі мною? Про що ви?
Хочу, щоб ти моїх родичів, Барабашків, відганяв! Уночі.
Яких ще родичів?
Домовиків! А я хочу спати, бо після вчорашнього у темряві страшно, а при світлі не засну. Ти зрозумів?
Зрозумів похмуро мовив Савва, розуміючи: сперечатися марно. Коли ж до вас йти?
Одразу після зміни. Разом підемо, щоб, бува, не втік. Я тебе нагодую й спати вкладешся поруч. О девятій розбуджу стороживатимеш біля мене всю ніч!
Після тієї ночі Савва Барабашко від Вікторії Олександрівни вже ніколи нікуди не йшов. Бо виявилася вона жінкою доброю хай і нервовою трішки, й лякливою, але головне турботливою й навіть, не дивно, ласкавою. А чоловікові від жінки що треба? Ласка та розуміння. Більше нічого.
