— Дівчата, заходьте до мене в суботу в гостину, хоча б поспілкуємось від душі та посидимо за шклянкою чаю, — радісно запросила Дарина своїх колег Оксану й Марію. Обидві весело кивнули та засміялись.
— Гаразд, я захоплю пляшку гарного вина, — пообіцяла Оксана, вона добре розбирається у винах.
— А я щось смачненьке приготую, — додала Марія. Подруги знали, що вона вміє готувати на висоті.
— Дарино, а чому до тебе? Може, краще в кафе? — запитала Оксана.
— Ой, дівчата, ми й так часто буваємо в кафе. Вдома веселіше — можна й потанцювати, як схочеться, а не озиратись, що про тебе подумають.
— Ти права, Дарино, — підтримала Марія. — Вдома справді можна розслабитися. Ну й вирішили! — усі засміялись.
Жінки були приблизно одного віку, трохи за сорок, працювали в одному офісі й давно подружились. Їх ще поєднувала одна спільна деталь — усі троє були незаміжніми. Дарина розлучилась із чоловіком десять років тому. Оксана ніколи не була одружена, але мала доньку, яка вже жила своєю родиною. Марія була заміжньою, але чоловік кинув її з трирічним сином.
З тих пір вона іноді зустрічалась із чоловіками. Дарина навіть збиралась вийти заміж, але її коханий раптом поїхав до Німеччини з іншою жінкою, підписавши контракт на п’ять років, нічого не пояснивши.
— Ну й хай собі котиться, як колбаса вулицею Хрещатик, — відреагувала вона. Звісно, засмутилась, адже це вона мала бути на місці тієї… іншої.
Оксана була гарною й жвавою, часто міняла чоловіків, але серйозного кроку так і не зробила. Жила одна недалеко від офісу, їздила на авто — єдина з подруг, хто вмів керувати машиною.
Марія не вважалася красунею, але в ній була якась іскра, хоча Дарина й Оксана потихеньку вважали її сірою мишкою.
У п’ятницю подруги розійшлися після роботи, Дарина нагадала:
— Завтра субота, все залишається в силі…
— Так-так, — весело відгукнулась Оксана, але Марія чомусь мовчала.
Дарина накрила стіл після обіду, зранку прибрала в квартирі, сходила до супермаркету в сусідньому будинку. Купила улюблені шоколадні пряники та ще дещо…
Оксана з Марією прийшли разом, обидві приїхали на машині подруги. За гарно накритим столом вони без кінця сміялись, раділи, пили вино, хоча Марія лише пригубила.
— Не зрозуміла, подруго, — звернулась до неї Оксана, — а ти чому не п’єш?
— Пробачте, дівчата, не можу, у мене сьогодні побачення з Богданом, — винувато сказала вона.
— З Богданом? — здивувались подруги.
— Так. А що?
— Нічого, просто ти не казала, що вже познайомилась з кимось, — промовила Дарина.
— Я й сама не знала, що буде далі. Вчора ввечері він подзвонив та запросив на побачення.
— Чого ж ти тоді прийшла? Могла б подзвонити, — здивувалась Оксана.
— Я сказала йому, що ми зустрічаємось, та й хотіла вас із ним познайомити… Даринко, пробач, але я дала йому твою адресу. Він приїде за мною, — випалила Марія й глянула винувато на господиню.
— Та ну й добре, заодно й ми познайомимось, що там у тебе за фрукт з’явився, — сміялась Дарина.
Вона їла свої улюблені пряники й з подивом спостерігала, як Марія крутить кучері плойкою. Оксана теж мовчала.
— Даринко, у тебе є лак для волосся? Я забула взяти свій.
— Так, у ванній.
Дарина й Оксана були впевнені, що роман Марії й Богдана довго не триватиме. Марія завжди так — закохується, а потім розчаровується, та й чоловіки їй траплялись несерйозні.
— Дівчата, як моя зачіска? Хвилююсь…
— Нормально, — відповіли обидві. — А ти чого так метушишся? — додала Оксана. — Ніби там такий красеня цей Богдан…
Марія посміхнулась і пішла поправити макіяж.
— Не розумію, як їй вдалося когось зачарувати. Сама скромниця, сорок шість років, а веде себе, як дівчинка. Мабуть, такий характер, — сказала Оксана. — Не здивуюсь, якщо Богдан такий самий…
У цей момент подзвонили у двері. Дарина підскочила й засміялась:
— Ось і перевіримо! — за нею вийшли Оксана й Марія.
— Привіт, — почувся приємний чоловічий голос. Він тримав у руках три букети квітів. Жінки оніміли.
Чоловік років п’ятдесяти глянув на Марію:
— Ну що, готова? — потім звернувся до Дарини й Оксани: — А це вам. — Подарував квіти.
У Дарини очі ледь не вилізли з орбіт, Оксана теж замовкла. Високий, темноволосий, зі сріблястимиДарина глянула на блискучі обручки у скляній вітрині ювелірного магазину і зітхнула, бо зрозуміла, що щастя було так близько, але не для неї.
