На закінченні літа: нове життя
У невеличкому містечку, зануреному в зелени Карпатських передгір’ях, жила Соломія, чиє життя довгі роки було пов’язане з місцевою друкарнею. Вона знала кожен куточок своєї справи, любила її всім серцем, але до п’ятдесяти років втома, наче важкий камінь, впала їй на плечі.
З чоловіком, Богданом, вони виростили двох доньок. Обидві вже мали свої родини та виїхали до великих міст, залишивши Соломію сумувати за їх дзвінким сміхом та рідкими зустрічами з онуками. Вона дзвонила їм майже щовечора, хапаючись за новини, але останніми роками її власні історії ставали все похмурішими. Втома стискала серце, а радість ніби тікала, як пісок крізь пальці.
Богдан пішов на пенсію раніше за Соломію — він був старший на десять років. Це був його другий шлюб, і спочатку їхнє життя текло рівно. Але останніми роками Богдан частіше потягувався до пляшки, що виводило Соломію з себе. У такі моменти він ставав чужим: ні поговорити, ні подивитися на нього без болю вона не могла. Богдан же злиться у відповідь, відмахувався від її закликів до здорового способу життя.
Єдиною відрадою для Соломії були сусідки — Марія та Ганна. Обидві, на кілька років старші, вже п’ять років насолоджувалися пенсією. Марія овдовіла, Ганна давно розлучилася, а їхні діти жили своїм життям у далеких містах. Але ці жінки, попри вік, палали пристрастю до подорожей.
— Як вам вдається стільки їздити? — дивувалася Соломія, дивлячись на їх сяючі обличчя.
— Живемо скромно, Соломійко, — відповідала Марія. — Завжди так жили. Їдемо у плацкарті, не розкошуємо. Знімаємо недорогі кімнати, мандруємо навесні чи восени, коли ціни нижчі. Удвох — дешевше. Готуємо самі: салатик, рибку підсмажимо — і ситі.
— Точно, — підхоплювала Ганна. — На свята та дні народження діти й друзі знають, що нам дарувати. Не торти чи букети, а гроші на подорожі! Усе розраховуємо: маршрути, екскурсії, витрати.
— Як же це чудово! — зітхала Соломія, але в її голосі лунала туга. — А я з хати нікуди. Богдан, наче грозна хмара, сидить на дивані, чекає мене з роботи. Годувати його треба, вислуховувати, а я після зміни ледве жива.
— Візьми відпустку, домовся з ним, — запропонували подруги. — Пoїдемо з нами до Карпат! Там гори, повітря цілюще. А може, і його візьмемо?
— Та ви що? — відмахнулася Соломія. — Богдан нікуди не поїде. Друзів у нього нема, бажання рухатися — теж. Як на пенсію пішов, так на дивані й осів. Їсть, спить, телевізор дивиться.
— А ти спитай, — наполягали сусідки. — Не вирішуй за нього.
Але Соломії не довелося заводити цю розмову. Її світ розсипався, коли у матері стався інфаркт. Усі думки були лише про неї. Батьки жили в тому ж містечку, і батько, попри свої вісімдесят, був поруч із матір’ю. Але Соломія кожного дня мчала до лікарні, радіючи кожному покращенню.
Богдан же, замість підтримки, злився. Його дратувало, що дружина пізно повертається, а коли Соломія оголосила, що поживе у матері після виписки, він і взагалі вибухнув:
— Там батько, нехай він і доглядає! Нащо тобі туди? Подумай про себе!
— А ти підведешся з дивану, якщо я захворію? — не витримала Соломія. — Зможеш за мною доглядати?
Богдан промовчав, і ця мовчанка різала глибше за слова.
Місяць Соломія жила у батьків, приїжджаючи додому лише на вихідні. Знаючи, що вона перевірить, Богдан намагався не пити. Соломія ж, повертаючись, прибирала, готувала їжу на кілька днів.
— Їж, підігрівай, не сиди на сухому, — просила вона, але Богдан лише відмахувався, злячись, що дружина «кинула» його заради батьків.
Матірі стало краще, вона почала ходити, їздити до лікаря. Соломія повернулася додому, але радість була недовгою. Через три місяці мати померла від повторного інфаркту.
— Ось і полегшила тобі мати життя, — холодно кинув Богдан. — Тепер заживемо нормально.
Ці слова, наче ніж, полоснули по серцю. Соломія розридалася, сидячи на дивані.
— Нормально? — голос її тремтів. — Я все життя працювала для родини! Вирощувала доньок, працювала на двох роботах, шила по ночах, щоб їх вивчити. А тепер мрію про пенсію, щоб хоча б трохи пожити для себе, поїздити, як мої подруги!
— Ти все про себе! — спалахнув Богдан. — Я теж працював, теж втомлювався. Думав, на пенсії будемо їздити в санаторії, лікуватися. В мене судини, тиск, головні болі! А ти мене кидаєш заради старих.
— Кинути пити не пробував? — різко відповіла Соломія. — Викликай таксі, їдь до лікарів, у санаторій — хто заважає? Я тебе зіпсувала, все життя за рукуВони помовчали, а потім Богдан несподівано засміхнувся й сказав: “Ну що, може справді спробуємо жити по-новому?”.
