Досить! Все, йду! Скільки можна? Дитина, вічні її потреби, «допоможи, допоможи» А я ж хочу жити, як колись!
Я працюю, втомлююся, а потім хочу прийти до своєї жінки, до коханої але замість цього постійні клопоти. Піду до друга, потім, може, знайду молоду ех Сидючи за кермом, Богдан Ковальчук нервово затягувався цигаркою, думки крутилися навколо сьогоднішньої сварки з дружиною. Щось підказувало це кінець.
Їхня історія була класичною: зустрілися, закохалися, пристрасть, забуття А через кілька місяців дві смужки на тесті.
«Народиш, ми впораємося», сказав впевнено Богдан. Родичі лише кивали: «Допоможемо, головне онуки!»
Потім весілля, чекання, щасливі сльози син! І все Безтурботність зникла. Дружина Маряна перетворилася на виснажену матір: невиспана, без часу на себе, постійні прохання допомогти.
«Куди поділася та дівчина, в яку я закохувався?» думав він. Родичі швидко відступили, залишивши їх наодинці з батьківством.
Я не готовий до цього! вигукнув Богдан сьогодні, хлопнувши дверима перед обличчям дружини, яка тримала на руках їхнього сина.
Раптовий скрегіт гальм! Перед машиною зявився похилий дідусь.
Ти що, на смерть набридло?! вискочивши, Богдан підбіг до нього.
Старий у протертому плащі випростався, його очі були повні болю.
Так, прошепотів він.
Богдан зніяковів:
Діду, вам допомога потрібна?
Жити не хочу.
Що ви Давайте підвезу вас? Розкажете, може, я допоможу? Він обережно взяв старого під руку.
Той мовчки сів у машину.
Ну, розповідайте, Богдан знову закурив.
Довга історія.
У мене час є.
Старий глянув на фотографію на панелі.
Пятдесят років тому я зустрів дівчину. Любов, весілля, син Здавалося, ось воно щастя. Але я хотів «як раніше» пристрасті, легкості. Дружина втомлювалася, дитина вимагала уваги, а я не допомагав. Знайшов іншу. Дружина дізналася розлучення. А з тією не склалося. Потім гулянки, самотність. А сьогодні у сина ювілей. Пішов привітати не пустили.
Що сказав? Богдан нервово притушив цигарку.
«Ти мені не батько».
Куди вас відвезти? Він почав барабанити пальцями по керму.
Та я тут живу Їдь, не турбуйся.
Старий вийшов, пішов до хрущовки. Богдан дочекався, поки той зник у підїзді, потім розвернувся, заїхав у «АТБ», купив троянди.
Пробач увійшовши додому, він став навколішки перед Маряною, що плакала. Відпочинь, я подбаю.
Взяв сина на руки, заніс до кімнати, почав колихати, напівспіваючи: «Ой ходить сон коло вікон»
Син стих, притиснувшись до його грудей. Богдан дивився на нього: «Я хочу бути поруч. Хочу почути «тато»»
Тим часом у іншій квартирі
Знову рятував невдах? жартівливо запитала дружина в старого, коли той повісив плащ.
Так. Треба ж комусь відкривати очі.
І як, допоміг?
Сподіваюся. Сам колись таке ж пережив.
Ходімо вечеряти. І не забувай завтра в сина ювілей.
Як можна забути? він обійняв її. Пятдесят років нашому щастю
І ось така була ця історія. Вірити чи ні вирішуйте самі.
