Занадто багато турботи
Марічка прокинулася від запаху смаженої цибулі та дивного звуку. У кімнаті було темно, але за стіною брязкали каструлі, а щось булькотіло.
— О шостій ранку, серйозно? — прошепотіла вона, натягуючи халат.
На кухні у червоному фартусі з написом «Королева кухні» стояла свекруха — Ганна Петрівна. Вона спритко перевертала котлети на великій сковороді, при цьому голосно насвистуючи «Червону калину».
— Доброго ранку, Марічко! — весело сказала вона, не обертаючись. — А я от вирішила всіх пригостити домашніми котлетами! Без хліба, як любить Андрійко!
— Андрій спить, — спробувала посміхнутися Марічка. — І я теж спала. Сьогодні субота.
— Та ну ж бо, доню! Хто рано встає, тому Бог дає! Я от із п’ятої вже не сплю, іду на подвір’я, роблю зарядку, бігаю навколо хати — здоров’я, знаєш, важливе. А потім думаю — треба ж усіх нагодувати!
Марічка повільно налила собі кави. Поки робила перший ковток, у кухню вдерлася її мати — Оксана Степанівна — у спортивних легінсах із йога-килимком під пахвою.
— Марічко, доброго ранку! Ти не забула? Сьогодні ми йдемо на пілатес!
— Оксано Степанівно, — усміхнулася Ганна Петрівна з тонкою ноткою отрути, — ви вже повернулися?
— Так! — бадьоро відповіла Оксана. — Я пробігла район, знайшла свіжу зелень і студію йоги! До речі, Ганно, котлети зранку — це занадто. Ви знаєте, скільки в них жиру?
— А вам би спробувати, перш ніж критикувати, — свекруха зробила крок уперед. — Там куряча грудка, жодного жиру. До того ж Андрій їх із дитинства любить, я йому щосуботи такі готувала.
— А Марічка не їсть смажене! — різко сказала Оксана. — У неї шлунок слабкий, я її із малку тільки на парі готувала.
Марічка сховала обличчя в долоні.
Це пекло. Домашнє пекло.
Ввечері в ванній сталася сцена номер два.
— Чому моя губка лежить на підлозі? — закричала Ганна Петрівна із ванни.
— Можливо, тому що ви своєю губкою зкинули всі інші? — не залишилася в боргу Оксана Степанівна.
— Я? У мене все акуратно! А от ваші склянки скрізь! Я й унітаз відкрити не можу — там ваші зілля!
— Це лікарські трави для обличчя!
— Це сміття, Оксано Степанівно! Сміття!
Марічка закрила ноутбук. Працювати було неможливо.
— Андрію, — тихо сказала вона чоловікові. — Нам треба поговорити.
— Зараз не час, — відмахнувся він. — У мене турнір, ми у фіналі.
— Андрію, — Марічка підвелася, — або ми говоримо, або я переселюся у комору.
Він поставив джойстик на паузу й зітхнув:
— Про що?
— Про те, що в нашому домі живуть дві жінки, і кожна вважає, що це її кухня, її ванна і її ти.
— Ну, це тимчасово…
— Це третій тиждень, — скрізь зуби сказала Марічка. — Я перестала пити каву зранку, бо на кухні війна. Не можу піти в ванну, бо унітаз захоплений кремами. Вчора твоя мама переставила мої книжки за висотою. Моя мама скасувала наш Netflix, щоб дивитися «Танці з зірками».
— Але ж вони хочуть як краще…
— Ага, — Марічка підвелася. — Завтра вони спалять одна одну на багатті з моїх улюблених книжок.
Наступного ранку розпочався великий батл.
Ганна Петрівна почала готувати «фірмовий борщ». Оксана Степанівна, дізнавшись про це, дістала свою козирну карту — «овочевий суп без солі й жиру». Обидві жінки почали паралельно шинкувати капусту.
— Мій борщ завжди їсть Андрійко! З хлібом і сметаною! — голосно заявила Ганна.
— Бо ви його з дитинства так звикли! — парирувала Оксана. — А у тридцять років час їсти по-людськи! Здоров’я важливіше за смак.
— А маДвері знову відчинилися, і на порозі з’явився дід Андрія з коробкою пампух та словами: “Хто тут головний по десертах?”.
