Тепер мені 54 роки. І в мене нічого не залишилося.
Мене звуть Василь. З моєю дружиною Оленою ми прожили разом тридцять років. Весь наш спільний шлях я вважав, що виконую свій обов’язок: працював, заробляв гроші, а Олена вела господарство, доглядала за домом. Я й слухати не хотів, щоб вона влаштовувалася на роботу — думав, краще нехай буде вдома, поряд з дітьми.
Здавалося, жили непогано: без бурхливих пристрастей, але з повагою. Та з роками я почав відчувати втому. Все стало звичайним, нудним. Кохання зникло, залишився лише звичка. Я вважав це нормою — доки одного дня все не змінилося.
Того вечора я зайшов у корчму випити пляшку пива і зустрів там Тетяну. Вона була на двадцять років молодша за мене — гарна, легка, яскрава. Справжній ураган. Ми розговорилися, і я, немов парубок, закохався по вуха. Почалися таємні побачення, а потім — роман.
Через кілька місяців я зрозумів: більше не можу жити подвійним життям. Мені здавалося, що Тетяна — моє порятунок, другий шанс на щастя. Набравшись духу, я розповів Олені всю правду.
Вона вислухала мене мовчки. Жодних сліз, жодного скандалу. Лише тихе «зрозуміла». Тоді я подумав: і вона до мене давно охолола, коли так спокійно прийняла мій вихід. Лише зараз я усвідомлюю, який біль тоді їй завдав.
Ми швидко розлучилися. Спільну квартиру продали. Тетяна наполягла, щоб я нічого не залишав Олені — мовляв, почнемо нове життя з чистого аркуша. Олена змогла на свою частку купити крихітну однушку. Я ж, додавши заощадження, купив з Тетяною двокімнатну.
Про гроші для колишньої дружини я тоді й не подумав. Про те, як вона сама виживатиме без професії та досвіду роботи, теж. Здавалося, починається найкраща сторінка мого життя.
Наші дорослі сини відмовилися спілкуватися зі мною. Вони вважали, що я зрадив їхню матір, і їх можна зрозуміти. Але тоді я не переймався — був щасливий. Тетяна чекала дитину, і я з нетерпінням цього чекав.
Коли народився син, він був гарним хлопчиком… тільки ж ні на мене, ні на Тетяну не схожий. Друзі пошепки висловлювали підозри, але я відмахувався: хіба могло бути щось погане в новому житті?
Тим часом побут ставав нестерпним. Працював я один, усі турботи теж на мені. Тетяна ж жила, як хотіла: пропадала ночами, поверталася п’яною, влаштовувала істерики.
Через недосипання й нерви я почав зривати робочі плани, і в результаті мене звільнили. Грошей стало бракувати, борги зросли. Життя перетворилося на нескінченний кошмар.
Так минуло три роки.
Поки одного дня мій брат, який ніколи не довіряв Тетяні, не наполіг на тесті ДНК. Результати були безжальні: я не був батьком хлопчика.
Ми розлучилися одразу. Без зайвих слів.
Я лишився ні з чим: без родини, без дому, без поваги дітей. Зі соромом і самотністю.
Через деякий час я вирішив виправити все. Купити квіти, торт, вино і попросити в Олени пробачення. Мріяв почати все спочатку.
Але коли приїхав за її старою адресою, двері відкрила незнайома жінка. Виявилося, Олена давно переїхала.
Я знайшов її нову оселю. Приїхав. Постукав. Двері відчинив чоловік. Чоловік Олениного життя.
Виявилося, після розлучення вона змогла влаштуватися на гарну роботу, зустріла порядну людину і побудувала нове життя. Без мене.
Ми випадково зустрілися одного разу в кав’ярні. Я підійшов, спробував заговорити, згадав минуле, попросив повернути все назад.
Вона подивилася на мене так, ніби я був для неї чужим. Нічого не сказала. Просто встала і пішла.
І тоді я відчув всю гіркоту своїх помилок.
Зараз мені 54 роки. У мене немає ні дружини, ні роботи, ні синів поряд.
Я втратив усе, що мало значення. І винен у цьому лише я сам.
Інколи життя не дає другого шансу. А біль від власної зради — найгірший із усіх.
