Ганна у своїх 35 вважає, що не відчує жіночого щастя, але доля розпоряджається інакше Вони сходяться, коли обом вже майже сорок років. Степан є вдівцем вже три роки на той час. Ганна ніколи не була заміжньою, але народила сина. Як кажуть у народі – народила для себе. У молодості вона мала стосунки з гарним чорнявим Віктором, який пообіцяв одружитися і зачарував молоду Ганну. Вона повелася на обіцянки, що виявилися порожніми. Як згодом з’ясовується, залицяльник з міста був одруженим.
Навіть до Ганни приходить законна дружина Віктора просити, щоб дівчина не руйнувала чужу родину. Молода недосвідчена Ганна здається. Але дитину вирішує залишити.
Так і відбувається. Ганна народжує Романа. І стає син для неї єдиною розрадою та втіхою. Роман добре вихований нею, гарно вчиться. Після закінчення школи вступає до економічного університету. Степан декілька разів навідується до Ганни. Пропонує зійтися. А жінка все вагається, хоча Степан їй подобається. Ганна якось соромиться власного сина і почуття стати нарешті щасливою. Одного вечора Роман вирішує поговорити з мамою. Каже, що він не проти: «Я, мамо, все одно вже не житиму вдома. Дядько Степан надійний чоловік. Тільки щоб не ображав тебе. Мені головне, щоб ти була щасливою.» Син Степана теж не проти.
Так і починають жити. Розписуються, влаштовують невелике свято. Ганна працює в сільській бібліотеці, а Степан – агрономом. Все роблять разом. Ведуть домашнє господарство, тримають худобу, обробляють город. Люблять та поважають одне одного, шкода, що Бог не дає їм спільних дітей.
Обох синів одружують, внуків діждаваться. Щоразу на свята готують гостинці для дітей та онуків. Домашні яйця, молоко, сметану, свинину та курятину. На свята у їхній хаті збирається дуже багато гостей. Тоді Степан з Ганною сидять за столом, тішаються. І радіють, що їм є з ким святкувати.
Тільки вечорами, коли літнє подружжя лягає спати, кожен тихенько собі думає: залишити цей світ першим І не почуватися ніколи самотнім.
Роки беруть своє. І одного разу біда таки підкрадається Зранку Ганні стає зле, коли вона саме починає варити борщ на кухні. Літня жінка падає. Степан за допомогою сусідів викликає швидку допомогу. Лікарі кажуть, що Ганну розбив інсульт. Всі функції на місці, крім однієї. Більше Ганна не може ходити. Роман з дружиною приїжджає провідати матір. Дає грошей на ліки і поїжджає.
Наймає Степан машину, як дружину з лікарні виписують, заносять із сусідом у хату.
«Все буде добре, втішає дружину, ти тільки живи. Хоч сиди та розмовляй зі мною. Тільки живи. А я все зумію. Тільки не покидай мене, моя голубко!»
Степан гарно доглядає за дружиною. Через місяць вона пересідає у крісло. Допомагає йому на кухні. Все і далі роблять разом. Чистять картоплю та моркву, перебирають квасолю. Навіть печуть хліб. По вечорах Ганна та Степан обговорюють, як будуть далі жити. Зима попереду. А в Степана сил дрова рубати немає.
Може б діти забирали нас на зимівлю до себе, а весною і літом ми б могли дати собі раду
На вихідних приїжджає Роман з дружиною. Невістка Марія, оглянувши всю кімнату, робить висновок:
Доведеться вас, голубки, розділити. Матір ми заберемо на наступний тиждень. Нехай я кімнату підготую. І приїдемо.
А як же я? – ніяково прошептує Степан. Ми ж ніколи не розлучалися. Діти, як же так.
Ну то було раніше, коли ви сили мали на господарку, і могли самі себе обійти, а зараз все інакше. Нехай вас теж син забере до себе. Разом вас ніхто забирати не буде.
Роман з дружиною поїжджають додому. Степан та Ганна гірко зітхають, і думають як бути далі. Кожен із них, засинаючи, мріє не прокинутися, щоб не бачити всього цього.
На наступні вихідні приїжджають обоє синів. Заходяться збирати речі. Степан сидить біля ліжка Ганни. Все дивиться на неї, згадує їхні молоді роки. І плаче Притуляється до хворої дружини. І прошептує:
Пробач, Ганно, що все так у нас сталося Десь ми недоглядали у вихованні дітей. Розділяють нас як непотрібних кошенят. Пробач. Люблю тебе.
Ганна хоче погладити рукою щоку чоловіка, але вже не має сил Степан йде, витираючи рукавом сльози. А, сівши у машину, вже і не витирає
Потім син з дружиною та сусідом заходяться збирати Ганну, закручують її в ковдру і в ній починають виносити з хати вперед ногами. Хвора жінка думає, що це дуже символічно Ганна і не пручається, її не стало, коли поїхав Степан. І хвора жінка тільки хоче недожити до вечора.
Минає тиждень. Погожого осіннього дня, саме на Покрову їхня мрія збувається. Ганна і Степан зустрічаються в іншому світі.Ганна у своїх 35 вважає, що не відчує жіночого щастя, але доля розпоряджається інакше Вони сходяться, коли обом вже майже сорок років. Степан є вдівцем вже три роки на той час. Ганна ніколи не була заміжньою, але народила сина. Як кажуть у народі – народила для себе. У молодості вона мала стосунки з гарним чорнявим Віктором, який пообіцяв одружитися і зачарував молоду Ганну. Вона повелася на обіцянки, що виявилися порожніми. Як згодом з’ясовується, залицяльник з міста був одруженим.
Навіть до Ганни приходить законна дружина Віктора просити, щоб дівчина не руйнувала чужу родину. Молода недосвідчена Ганна здається. Але дитину вирішує залишити.
Так і відбувається. Ганна народжує Романа. І стає син для неї єдиною розрадою та втіхою. Роман добре вихований нею, гарно вчиться. Після закінчення школи вступає до економічного університету. Степан декілька разів навідується до Ганни. Пропонує зійтися. А жінка все вагається, хоча Степан їй подобається. Ганна якось соромиться власного сина і почуття стати нарешті щасливою. Одного вечора Роман вирішує поговорити з мамою. Каже, що він не проти: «Я, мамо, все одно вже не житиму вдома. Дядько Степан надійний чоловік. Тільки щоб не ображав тебе. Мені головне, щоб ти була щасливою.» Син Степана теж не проти.
Так і починають жити. Розписуються, влаштовують невелике свято. Ганна працює в сільській бібліотеці, а Степан – агрономом. Все роблять разом. Ведуть домашнє господарство, тримають худобу, обробляють город. Люблять та поважають одне одного, шкода, що Бог не дає їм спільних дітей.
Обох синів одружують, внуків діждаваться. Щоразу на свята готують гостинці для дітей та онуків. Домашні яйця, молоко, сметану, свинину та курятину. На свята у їхній хаті збирається дуже багато гостей. Тоді Степан з Ганною сидять за столом, тішаються. І радіють, що їм є з ким святкувати.
Тільки вечорами, коли літнє подружжя лягає спати, кожен тихенько собі думає: залишити цей світ першим І не почуватися ніколи самотнім.
Роки беруть своє. І одного разу біда таки підкрадається Зранку Ганні стає зле, коли вона саме починає варити борщ на кухні. Літня жінка падає. Степан за допомогою сусідів викликає швидку допомогу. Лікарі кажуть, що Ганну розбив інсульт. Всі функції на місці, крім однієї. Більше Ганна не може ходити. Роман з дружиною приїжджає провідати матір. Дає грошей на ліки і поїжджає.
Наймає Степан машину, як дружину з лікарні виписують, заносять із сусідом у хату.
«Все буде добре, втішає дружину, ти тільки живи. Хоч сиди та розмовляй зі мною. Тільки живи. А я все зумію. Тільки не покидай мене, моя голубко!»
Степан гарно доглядає за дружиною. Через місяць вона пересідає у крісло. Допомагає йому на кухні. Все і далі роблять разом. Чистять картоплю та моркву, перебирають квасолю. Навіть печуть хліб. По вечорах Ганна та Степан обговорюють, як будуть далі жити. Зима попереду. А в Степана сил дрова рубати немає.
Може б діти забирали нас на зимівлю до себе, а весною і літом ми б могли дати собі раду
На вихідних приїжджає Роман з дружиною. Невістка Марія, оглянувши всю кімнату, робить висновок:
Доведеться вас, голубки, розділити. Матір ми заберемо на наступний тиждень. Нехай я кімнату підготую. І приїдемо.
А як же я? – ніяково прошептує Степан. Ми ж ніколи не розлучалися. Діти, як же так.
Ну то було раніше, коли ви сили мали на господарку, і могли самі себе обійти, а зараз все інакше. Нехай вас теж син забере до себе. Разом вас ніхто забирати не буде.
Роман з дружиною поїжджають додому. Степан та Ганна гірко зітхають, і думають як бути далі. Кожен із них, засинаючи, мріє не прокинутися, щоб не бачити всього цього.
На наступні вихідні приїжджають обоє синів. Заходяться збирати речі. Степан сидить біля ліжка Ганни. Все дивиться на неї, згадує їхні молоді роки. І плаче Притуляється до хворої дружини. І прошептує:
Пробач, Ганно, що все так у нас сталося Десь ми недоглядали у вихованні дітей. Розділяють нас як непотрібних кошенят. Пробач. Люблю тебе.
Ганна хоче погладити рукою щоку чоловіка, але вже не має сил Степан йде, витираючи рукавом сльози. А, сівши у машину, вже і не витирає
Потім син з дружиною та сусідом заходяться збирати Ганну, закручують її в ковдру і в ній починають виносити з хати вперед ногами. Хвора жінка думає, що це дуже символічно Ганна і не пручається, її не стало, коли поїхав Степан. І хвора жінка тільки хоче недожити до вечора.
Минає тиждень. Погожого осіннього дня, саме на Покрову їхня мрія збувається. Ганна і Степан зустрічаються в іншому світі.
