Ось так буває в житті. Могло ж усе скластися зовсім інакше. Сусідка постійно дивується, яка ми щаслива родина. Діти завжди допомагають, онуки регулярно заходять у гості.
Ось і сьогодні середній онук Володимир має прийти. Дідусь з ним займається математикою. А ще він навчає його підтягуватися на турніку у дворі нашої багатоповерхівки в Івано-Франківську.
Анна Яківна та Павло Іванович трохи за сімдесят молоді ще! І у нас троє чудових онуків.
З вечора я, разом з обома онучками, молодшою Міланкою й старшою Світланою, напекла домашнє печиво. Чудово смакуватиме з чаєм та принесе радість Володьці.
Анютко, треба нам купити глобус, вирвав мене з роздумів Павло Іванович. Бо Володя з Міланкою карту не розуміють, а на глобусі все видно! Великий треба!
І мячик би ще не завадив. Ми з Вовкою бачили, як хлопці на подвірї в баскетбол грали. Він теж хоче.
Ось і дзвоник в двері. Вовчик повернувся зі школи:
Привіт, бабцю! Привіт, діду! А я вам по дорозі купив булочки з маком, ваші улюблені.
Він старанно роздягнувся, пішов мити руки все робить, як я вчила.
Ну що, як у школі? Які оцінки? поцікавився Павло Іванович.
Дідусю, дві трійки з математики… Ти ж допоможеш мені розібратись? очі сумні, розгублений, я заплутався, діду
У чому ж проблема? Минулого разу все зрозуміли ж. Добре, підемо зараз позаймаємось розберемося.
Павле, він тільки прийшов, хай поїсть спочатку, тоді й займатиметесь.
І мені трохи борщу зі сметаною! весело підморгнув онукові дідусь.
Після обіду Володя з дідом взялися до занять. Я з любовю дивилась їм услід.
Незабаром розпочнеться дачний сезон! Яке це щастя виїхати під Львів, де свіже солодке повітря. Молодші Володя й Міланка будуть з нами на дачі, а Світлана на вихідних приїжджає з батьками. Вже доросла сімнадцятий рік пішов.
Світланка навчається у медколеджі, зараз проходить практику в лікарні. Їй подобається, мріє стати лікарем і допомагати людям. Мудра дівчина, добра і сильна. Вірю, що у неї все вийде.
Я підійшла до комода і взяла фото в рамці:
Ох, синочку мій, Юрчику, якби ти міг побачити, як ми тепер живемо… Прости нас, якщо могли якось допомогти, а не змогли. Щось ми тоді зробили не так… Не змогли тебе вберегти підняла я голову вище й намагалась не плакати. Та я не плачу, синку. Я надіюсь і вірю, що ти дивишся згори й радієш з нами. Життя різне, синочку. Тут і радість, і біль Мало ти встиг побачити. Але тепер вже нічого не зміниш.
Анютко, ти чуєш? Юля з Максимом приїхали! І Міланка з ними!
Бабуню! молодша з вигуком повисла в мене на шиї, обіймаючи теплими рученятами.
Дивись, бабусю, у мене нова коса гарна, як у тебе! Бо ми з тобою схожі. Я тебе дуже люблю, бабуню, прошепотіла Міланка, міцно обіймаючи.
Ну, досить мучити бабцю, Юлія й Максим усміхалися, дивлячись на нас. Ти ж забула, що хотіла подарунком бабусю потішити?
Ой, бабуню, подивись! Міла витягла листочок з маминої сумки. Це я в садку малювала! Ось ти, дідусь, мама і тато, Світлана, Володя і я! Я намалювала для вас з дідусем. Велика наша родина! Подобається, бабусю?
Дуже! І всі такі схожі! Пашо, ходи скоріше подивися, що нам онучка подарувала! Я обовязково вставлю малюнок у рамку, щоб милуватись! Це ж щастя, коли уся сімя разом.
Гаразд, Анно Яківно, нам час уже. Володику, ти зібрався? Рюкзак не забудь. Завтра чекаємо вас у гості діти підготували концерт. Дякуємо за все, до завтра!
Двері зачинились. Я з Павлом Івановичем сіли пити чай.
Як же добре, Пашо, що у нас велика родина.
Так, Анютко
А памятаєш, як Юра привів до нас Юлію? Я так тоді раділа, думала, може син нарешті схаменеться… Рік усе було ніби добре. А потім усе відновилося ті товариші, ото компанія Дівчата… зітхнула я.
Все, досить, не плач, Павло Іванович міцно обійняв мене.
А потім Юля пішла, а Юрика під час бійки поранили. І все. Немає нашого сина
Ну, Анютко, заспокойся, дідусь витер мені сльози.
То ж бачиш, Пашо Сьогодні Міланка подарувала малюнок сімї. І я подумала, яке це щастя, що ми тоді знайшли Юлю вагітною, коли Юрка вже не стало. І що потім вона зустріла Максима, і в нас, окрім Світланки, зявились іще онуки Володя й Міла. Всі такі рідні.
І ти знаєш, якщо судилося нам було пройти всі випробування, скажу, що ми найщасливіші бабуся й дідусь у світі!
А наша велика родина це наші найдорожчі люди.
Де любов і порада, там біди не боятьсяЯ притулилась до плеча чоловіка, і через вікно побачила, як на вулиці засвітилися ліхтарі, а під ними Володя з Міланкою регочуться, ганяючись навколо лавки. За кілька хвилин прилетять у чаті фотографії від Юлії: Ось онуки навколо багаття, а ось їхні посмішки, наше майбутнє.
І в ту мить я раптом відчула, як серце моє сповнилося світлом і невидимою ніжністю. У всіх втрат і болю, у всіх наших тривог буде продовження. Бо навіть коли щось змінюється чи зникає, родина тримається разом, і в цьому сила нашої любові.
Пашо, в нас ще стільки спільних мрій! тихо мовила я. А завтра Міланку навчимо вязати, Володя покаже, як робити човники з паперу, а на дачі посадимо нову яблуню.
Посадимо, посидимо разом і обовязково зустрінемо ще один ранок, відповів Павло Іванович.
Я дивилась у вікно, де вогники миготіли у вечірній темряві, і відчувала, що наше щастя це прості речі: сміх дітей, теплі години разом, родинні обійми, улюблене печиво до чаю і впевненість усе найкраще завжди починається у сімї.
І поки у нашому домі звучатиме дитячий сміх, а в серці житиме любов, усе буде добре і для нас, і для тих, хто поруч.
