От уже як буває А могло ж усе скластися зовсім інакше. Ось сусідка дивується, мовляв, пощастило, що діти не забувають, онуки завжди в гостях.
Сьогодні ось має завітати середній онук Володя. Дідусь з ним і математику вивчає, й на снаряді у дворі підтягується разом тренується показувати правильний приклад.
Анна Ярославівна та Павло Ілліч мають небагато за сімдесят ще молоді душею! Й у них троє чудових онуків.
Вчора ввечері разом із двома онучками меншою Милею та старшою Світланкою Анна Ярославівна насипала цілу гору печива. Щоб і до чаю було що подати, й Володю смачним порадувати.
Анютко, треба нам глобус придбати, голос Павла Ілліча відволік дружину від думок. Володя з Милею по карті не дуже орієнтуються, потрібен їм великий глобус!
І ще мяч би дістати. У дворі бачили, як хлопці в баскетбол грали, Володя й собі хоче.
Пролунав дзвінок у двері. Володя повернувся зі школи:
Добрий день, бабусю! Добрий день, діду! Я вам по дорозі ваші улюблені булочки з маком купив.
Володя одразу роздягнувся, помив руки завжди все робить, як бабуся вчила.
Як у тебе справи в школі? Які оцінки? поцікавився Павло Ілліч.
Діду, дві трійки з математики. Ти ж допоможеш, правда? Я вже сам заплутався
А в чому справа? Минулого разу ж усе розібрали Гаразд, сідаймо, зараз усе до ладу доведемо.
Павле, він тільки-но прийшов, хай поїсть, тоді й займайтеся.
То й собі налий тарілку борщу зі сметаною, весело підморгнув дідусь внукові.
Після обіду Володя пішов до дідуся на уроки. Анна Ярославівна з ніжністю подивилася їм вслід.
Скоро вже прийде дачний сезон яке ж це щастя! Повітря за містом свіже, духмяне. Мила й Володя проведуть з дідусем і бабусею літо на дачі, а Світланка, старша, зазвичай приїжджає у вихідні з батьками. Вже дорослішає, невдовзі сімнадцять.
Світланка навчається в медичному коледжі, зараз проходить практику в лікарні. Їй це по душі. Хоче далі вчитися, мріє стати лікаркою людям допомагати. Дівчина сильна духом і добра, усе в неї вийде.
Анна Ярославівна підійшла до комоду й взяла в руки рамку з фотографією:
Ой, синку мій, Юро, от якби ти зміг зараз подивитись, як ми живемо Прости нас, синочку, може, ми з татом у чомусь винні. Мабуть, щось недогледіли, не допомогли, не встигли підборіддя трохи підняла й поспіхом моргнула. Ні, сину, я не плачу. Я дуже сподіваюся, що ти нас бачиш і радієш за нас. Життя таке різне, в ньому і радість, і смуток. Ти, синочку, мало ще побачив, але що вже про це говорити Пізно.
Анютко, ти що глуха? Юля з Максимом приїхали! І Мила з ними!
Бабусю! менша онучка Мила вже повисла на шиї у Анни Ярославівни, міцно обіймаючи маленькими теплими рученятами.
Подивись на мене, бабусю! схопила бабусю за підборіддя і повернула її лице до себе. Бачиш, яка у мене гарна зачіска? Як у тебе! Бо я на тебе схожа. Я тебе дуже-дуже люблю, бабусю! Мила ще раз обійняла її за шию. Анна Ярославівна ледь не розплакалася.
Ну ти й наобіймалася з бабусею, забула, що хотіла подарувати? сміялися Юля і Максим, дивлячись на них.
Ой, бабусю, відпусти мене! скочила на підлогу і витягла у мами з сумки малюнок. Дивись, я намалювала у дитсадочку! Ось ти, ось дідусь, ось мама, тато, Світланка, Володя і я! Я для вас із дідусем малювала! Це наша велика родина. Класно, бабусю? Тобі подобається?
Дуже! І всі такі схожі! Павле, йди скоріше подивися, що нам Мила подарувала. Я обовязково вставлю у рамочку й милуватимусь щодня! Оце справжній скарб уся наша родина разом!
Ну що, Анно Ярославівно, нам уже час. Володю, ти все склав? Рюкзак не забудь. Анно Ярославівно, Павле Іллічу, ви завтра неодмінно до нас приходьте на обід. Діти концерт підготували. Ну, бувайте, дякую, до завтра!
Двері зачинилися. Анна Ярославівна і Павло Ілліч сіла за стіл з чаєм.
Як же нам пощастило, Павле, що родина така велика.
Так, Анютко.
Пригадай, коли Юрко привів Юлю до нас додому. Я так раділа Думала, може схаменеться. Цілий рік все було добре не могла намилуватися. А потім знову те саме добряче товариство
Не треба, Аню, не плач, Павло Ілліч міцно обійняв дружину.
Потім Юля пішла. А Юрка… у тій бійці поранили… і все. Немає більше нашого сина.
Ну що ж ти, Анютко Павло Ілліч витер сльози з її щік.
Мила подарувала сьогодні свій малюнок Я подумала яке це щастя, що тоді ми знайшли Юлю вагітною, коли Юрика вже не стало. І які ми вдячні долі за те, що вона потім зустріла Максима, і крім нашої Світланки, в нас зявилися ще двоє онуків Володя і Мила. Всі вони нам як рідні, хай там як.
І я тобі скажу: якщо нам було призначено пройти крізь усі ці випробування, то ми з тобою найщасливіші бабуся й дідусь у світі!
А наша велика родина найрідніші у світі люди!
Де любов та злагода там і біди не страшні.
