– Приїхали, мамо. — Микола відчинив двері авто.
Катерина вийшла, підняла очі до вікон своєї хати. Зітхнула.
— Що, мамо, знову погано?
— Та ні, сину. — Вона глянула синові в очі. У них стояла щира тривога. — Усе життя тут прожила. Спочатку з батьками, потім з чоловіком. Сюди тебе з пологового додому принесла. Ти був такий гарненький. — Вона замовкла. — А пам’ятаєш, як ми шторки купували після ремонту? А тепер… — знову кинула погляд на вікна.
Скільки часу вона провела, виглядаючи з кухонного вікна свого Олексія. Як тільки помічала, що йде через двір, одразу перевіряла, чи не остигла вечеря. Завжди залишала під чайником увімкнену газову плиту. Олексій любив пити палаюче гарячий чай, обов’язково з цукром-рафінадом. Солодкий із цукерками не визнавав. Сільське коріння давалося взнаки.
— Ходімо, мамо, — відірвав її від спогадів син, торкнувшись за руку. — Марічка, напевно, вже чекає.
— Марічка… — видихнула Катерина. — Вона ж до мене жодного разу не прийшла. Чекала моєї смерті?
— Годі, мамо, — різко обірвав її син.
Вони піднялись на другий поверх старого будинку в центрі Києва. Син відчинив важкі високі двері, на яких залишились сліди від шурупів і таблички з ім’ям її батька: «Микола Федорович Коваль. Професор».
Невістка визирнула з кімнати, хмикнула й зникла.
— Заходь, мамо, зараз чай зроблю, з лимоном, як ти любиш, — сказав Микола.
Катерина зайшла у маленьку кімнатку, яка колись була дитячою сина, а ще раніше — її власною. Важко опустилась на потертий диван, запрокинула голову та заплющила очі.
«Як тепер буде?» — подумала вона.
***
Катерина вийшла заміж пізно. Батько-професор бачив у доньці свою наступницю, хотів, щоб вона продовжила його справу. За нею залицялись багато. «Не квапся, доню. Парням потрібне ім’я твого батька, а не ти», — казала мати.
Але в тридцять вона сама закохалась у незграбного молодого аспіранта. Батько в ньому душі не чаяв, пророкував велике майбутнє. Тож, мабуть, і погодився на їхній шлюб. Через рік батько пішов на пенсію, залишивши кафедру зятю. Вони з матір’ю переїхали у село, залишивши хату молодим.
З Олексієм жили добре, тільки завагітніти не виходило. Катерина вже відчайдушніла, коли це сталося. Як же вони раділи! Коли народився син, про науку довелось забути. Та й Олексій хотів, щоб вона сиділа вдома й виховувала дитину.
Сам він цілими днями працював на кафедрі за двох. Писав наукові праці, книги. Не обійшлось без заздрісників. Коли Микола, названий на честь діда, вже ходив у сьомий клас, Олексій помер від інфаркту. Не витримав нападок, коли його називали вискочкою, псевдовченим, який зробив кар’єру завдяки шлюбу з дочкою професора.
Катерина залишилась з сином одна. На кафедру не повернулась — який з неї викладач? Все забула. Продала будинок, що залишився після батьків. На життя грошей вистачало. Потім Микола закінчив університет, влаштувався.
Коли син привів у дім Марічку, вона зрозуміла — це серйозно. Відмовляти безглуздо. Син був просто зачарований красунею. Материнським серцем відчувала неприязнь до його обраниці. Розпитувала: звідки вона? Хто її батьки? Марічка відповідала неохоче. Закоханий син благав не докучати.
Не сподобалося Катерині, коли на весіллі не було жодного з родичів дівчини.
— У неї складні стосунки з матір’ю та вітчимом, а рідний батько хворий, — заступався за наречену Микола.
І Катерина відступила. Миколка щасливий — а це головне. Вона змириться, полюбить невістку, аби в сина все було добре.
Катерина готувала на збільшену сім’ю, але Марічка кривилась і казала, що не їсть пирогів — береже фігуру. Майже нічого не їла.
— Для кого ж я готую? — обурювалась Катерина.
— Мамо, не чіпай її. Нехай їсть, що хоче, — захищав дружину син, але й сам часто обідав у кафе.
Ніби Марічка десь працювала. Вийде зранку, а вже до обіду повертається — з пакетами від дорогих магазинів, з новою зачіскою.
Раніше вони з сином часто розмовляли по душі. Він ділився планами, радився. А тепер сидить із Марічкою у кімнаті, навіть не виходить.
— Скажи дякувати, що квартиру не просять розміняти, — заспокоювала Катерину подруга.
Вона за серце хапалась. Не хотілось втрачати хату в центрі, з високими стелями, де прожило не одне покоління її родини. Та хто знає — може, таки заспіває зозуля, і син зробить усе заради жінки, навіть проти матері.
Потім син зрадів — Марічка вагітна. Катерина заспокоїлась. Буде дитина, знадобиться допомога, а вона поруч. Значить, розмін поки не загрожує. І помінялась з молодими кімнатами. Дитина буде — їй простір потрібен.
Та ось, почала Катерина помічати, що часто спить нав
І як заснула вкотре, щоб прокинутися вже ніколи, адже чай у руках Марічки був останнім.
