Колеса вагона вибивали ритм моєї довгоочікуваної подорожі. Три місяці я збирала гроші на цю поїздку, три місяці мріяла про Карпати, про запах смерекових лісів та вечірні вогнища, які не затьмарюють міські вогні. Купе поки було пусте, і я насолоджувалася цією рідкісною розкішшю залишитися наодинці зі своїми думками.
Я акуратно розклала на столику свої запаси: домашні вареники з картоплею, баночку квашеної капусти, бутерброди з салом, груші та термос із ароматним узваром. Усього цього мало вистачити на довгу дорогу до гір. Я уявляла, як буду смакувати кожен шматочок, спостерігаючи за мальовничими краєвидами за вікном.
Поїзд уповільнив хід, наближаючись до станції. Я навіть не звернула уваги на метушню в коридорі яка різниця, коли попереду чекали гори та два тижні справжнього відпочинку?
Але доля вирішила змінити мої плани.
У купе ввірвалися сімейка: чоловік із пивним животиком та розкуйовдженим волоссям, його дружина жінка з гучним голосом і масивними руками, та їхній син, хлопчик років девяти, схожий на матір. Вони гучно розташовувалися, кидаючи речі куди завгодно.
Ну нарешті! прогриміла жінка, падаючи на нижню полицю. Думала, ноги відваляться, поки ці валізи тягли!
Сама винен, Ганно! буркнув чоловік. Хто казав стільки брати?
Це не марнотратство, а необхідні речі! обурилася вона.
Хлопчик мовчки заліз на свою полицю й одразу почав гучно жувати соняшникове насіння.
Я намагалася зберігати спокій. Адже всі їдуть відпочивати, мають право на емоції. Може, заспокоїться.
Але мої сподівання розвіялися за півгодини.
Ой, а що це у вас таке смачненьке? Ганна жадібно подивилася на мій стіл. А ми теж свої харчі взяли, ось!
Вона дістала з сумки дві варені картоплини й підвялену цибулю, кинула їх поруч із моїми охайно упакованими запасами.
Тепер спільний стіл! урочисто оголосила вона, ніби зробила мені велику послугу.
Щось у мені стиснулося, але я ще сподівалася, що все обійдеться.
Даремно.
Чоловік, який представився Тарасом, без церемоній узяв мої вареники й відкусив один.
О, домашні! похвалив він, жуючи. Смачно!
Тарасе, дай і мені! простягнула руку Ганна.
Вибачте, я спробувала зупинити їх, це моя їжа. Я готувала її для себе.
Вони подивилися на мене, ніби я сказала щось дивне.
Та годі вам! обурилася Ганна. Як це можна? Виставили їжу значить, пригощаєте! Це ж елементарна ввічливість!
Ми теж своє дістали, додав Тарас, показуючи на дві картоплини. Частуйтесь!
Хлопчик тим часом заліз рукою в мою банку з капустою.
Гостра! заявив він, жуючи.
Я відчула, як обурення піднімається зсередини. Вони безсоромно їли мою їжу, прикриваючись якимись правилами. І найгірше робили це з виглядом, ніби це я винна.
Послухайте, я намагалася говорити твердо, це мої продукти, я розраховувала на них.
Та не скупіться! махнула рукою Ганна, накладаючи собі вареники. Ми ж не змушуємо вас їсти наше!
Тарас у цей час упорядкував мої бутерброди, а хлопчик добував останню капусту з банки.
Вони їли з такою нахабністю, що я відчула, як сльози підступають. Не через їжу, а через безсилля перед такою зухвалістю.
Знаєте що, промовила я, мені треба вийти.
Ідіть, ідіть, великодушно дозволила Ганна. Ми тут самі розберемось.
Я вийшла в коридор і дала волю сльозам. Не через їжу, а через безчесність. Я дивилася на поля за вікном і не розуміла, як люди можуть бути такими.
Вибачте, що втручаюся, але вам погано?
Я обернулася. Поруч стояв стрункий чоловік із спокійним поглядом.
Все гаразд, відповіла я, витираючи сльози.
Не схоже, помітив він. Я Богдан. А вас?
Оксана.
Оксано, іноді допомагає розповісти сторонньому. Що трапилося?
Його спокій розвіяв мій захист. Я розповіла все про відпустку, про їжу, про сімейку, що зїла мої запаси.
Богдан слухав уважно. Потім його обличчя стало серйозним.
Зрозуміло. А яке у вас купе?
Пяте.
Зачекайте тут.
Він пішов у моє купе. Я чула приглушені голоси: спочатку Ганна, потім Тарас, потім тиша.
Коли Богдан повернувся, у його очах була втіха.
Думаю, тепер вони поводитимуться пристойно.
Що ви їм сказали?
Пояснив правила поведінки.
Я повернулася в купе. Мої попутники сиділи тихо, хлопчик втупився в телефон, а Тарас із Ганною перешіптувалися.
Оксано, почав Тарас, вибачте нас. Ми не знали, що ви не сама.
Так, якби знали, що їжа ще й для вашого чоловіка додала Ганна.
Я здивовано подивилася. Який чоловік?
На наступній зупинці вони вий
