Сьогодні був найважливіший день мого життя. Зал весілля був наповнений тихим гомоном. Крізь високі вікна лилося м’яке світло, а позолочені стільці були зайняті вишукано одягненими рідними та друзями. У повітрі відчувалося щось магічне — ніби сама доля дивилася на нас із захопленням.
Наречена, Соломія, стояла поруч із нареченим, Олегом, міцно тримаючи його руку. Вона була немов зі сну — у білій сукні, вкритій мереживом, з довгим фатою, що ніби плила за нею. На її обличя сяяла щаслива усмішка, але в очах зникав легкий тривожний блиск.
«Усе буде добре», — прошепотів Олег, стискаючи її пальці. Соломія кивнула, але раптом… щось рухнуло. Не позаду, не поруч. Під сукнею. Легкий, ледь помітний рух, наче хтось ховався серед складок тканини.
Соломія здригнулася, зробивши крок назад. Олег відразу відчув напругу: «Що сталося?» Та вона не встигла відповісти — рух повторився, тепер сильніший. Біля ніг сукня здригнулася, ніби щось намагалося вирватися.
Гості завмерли. Подружка нареченої, Мар’яна, сховала обличчя в долоні. Старенька тітка Ганна перехрестилася, щось прошепотіла до неба. Повітря стало густим, як перед грізою.
Соломія стояла нерухомо, відчуваючи, як холод пробігає по спині. І тоді… почувся шелест. Легкий, але чіткий. Щось було там, під сукнею.
«Це жарт?» — прошепотів свідок, Тарас, озираючись. Але ніхто не сміявся. Усі затамували подих, ніби перед кульмінацією фільму.
Раптом сукня різко перекинулась! Соломія скрикнула, відступила, піднявши край одежі. У залі пролунав зойк. Олег стиснув кулаки, а реєстратор, жінка на ім’я Ярина, завмерла з печаткою в руці.
З-під сукні вирвався чорний тінь, а потім почулося… мявкання.
На підлогу вистрибнув маленький чорний клубочок. Хтось скрикнув, інший гість відскочив, розливши шампанське на килим.
Соломія притулилася до Олега: «Ааа! Що це?!»
Клубочок, незграбно підстрибуючи, дістався середини зали, зупинився, помахав хвостиком і… знову мявкнув.
Тиша.
Олег к
