Ну нарешті.
Вихід заміж для Оксани став початком важкого життя. Вона й гадки не мала, що її новий чоловік, Тарас, має небезпечну звичку. Вони зустрічалися недовго – він швидко запропонував їй руку й серце, і робив це трохи під чаркою:
— Оксанко, давай одружимося, — промовив він, і від нього тягнуло горілкою.
— Та ти що, випив? І в такому стані до мене з пропозицією? — не надто обурилася вона, бо заміж хотілось: майже всі подруги вже побралися.
— Та я ж… з радощів. Сподіваюся, ти не відмовиш? — весело додав він. — Ну, і що скажеш?
— Гаразд, згодна. Але за умови — горілку тільки по святах.
— Ну я ж про те й кажу — по святах! Ось сьогодні, наприклад, у мене свято — тобі пропозицію зробив!
З молодості та наївності Оксана не заглиблювалась, та й не знала, що батько Тараса пив усі життя. Можливо, його звичка передалася й синові, тим більше що батько часом запрошував Тараса «попривітати чарку».
Марія, його мати, обурювалася:
— Сам усі життя цю отруту ковтаєш, ще й сина зваблюєш… — але чоловік лише сміявся у відповідь.
— Мовчи, жінко, хай Тарасик звикає — він же чоловік!
Після весілля молодята оселилися в однокімнатній квартирі Оксани, яку вона отримала від бабусі. На початку все було ніби гаразд. Тарас працював, іноді повертався з роботи з перегаром, але завжди знаходив причину.
— Стьопка прогуляв, син у нього народився — як не випити? Бог велів! — пояснював він. — Юрко день народження святкував, ось і причина. До Петровича дошок на дачу везеОксанка народила сина Ярика, а Тарас, як пив, так і пив, не квапився додому та рідко підходив до дитини.
