“Народила дитину, коли тобі вже під пятдесят! Ти що, з глузду зїхала?” лунало у телефоні від рідних.
Мені 46. Місяць тому я стала мамою двійні хлопчика Тарасика та дівчинки Соломійки. Не передати словами, що відчуваю, коли дивлюся на них. Це щось неймовірне радість, тепло, сльози щастя, ніби серце ось-ось розірветься від любові.
Але ні моя матір, ні сестра не прийшли навіть на виписку. Родичі чоловіка теж ігнорували народження наших діточок. Усе через наш вік.
Колись я й не думала про дітей. Була молодою, жила безтурботно клуби, танці, моря коктейлів. Хлопці кружляли навколо, а я насолоджувалася увагою. Що ще треба для щастя?
Але у 23 зустріла Ярослава. Високий, з бородою, в окулярах, з дотепним гумором. За ним ходили юрби дівчат, але він обрав мене. Це підняло мою впевненість. У нього була квартира, авто, родинний бізнес його батьки володіли кількома магазинами одягу в Києві.
Я думала ось він, мій принц на білому коні! Мріяла про весілля, про гарну сукню, про подорож до Туреччини.
Але для Ярослава це була лише примха. Я прожила в нього місяць, а потім він просто змінив замок, поки я була у салоні. Мої речі винесли на подвіря. Єдине, що він сказав: “Ми з різних світів”. Ніби я була для нього старим черевиком, а не коханою!
Після розставання я закрилася у собі. Втратила 15 кілограмів, волосся сипалося, носила хустки. Здоровя підвело різке схуднення вдарило по жіночому. Лікар прописав операцію, ліки, навіть знахарські зілля, але нічого не допомагало.
Тож я зосередилася на роботі. Любила малювати візерунки на нігтях, тому стала майстринею манікюру. Клієнтів було багато, зарплата добра. Взяла кредит, купила двокімнатну у Львові, потім і авто. А у 34 роки відкрила свій салон краси.
Два роки тому зустріла Богдана. Він зайшов у салон розміняти 500 гривень і залишився в моєму серці. Ми почали жити разом, одружилися, мріяли про дітей.
Але природним шляхом не виходило. Тоді я вирішилася на штучне запліднення. Щодня молилася: “Господи, дай мені стати матірю”.
І Він почув мене. Я народила двійню, пологи пройшли легко.
“Ти збожеволіла? У твої роки дитину заводити?!” кричала мати.
“У мене скоро онуки будуть, а ти раптом вирішила народити! Ти ж стара вже!” скандалила сестра.
Ніхто з родичів не підтримав. На виписку прийшов лише Богдан і фотограф. Зробили кілька знімків і поїхали додому.
Діткам вже місяць. Ні мати, ні сестра не хочуть нас бачити. Кажуть, що я “ганьбу на родину навела”.
Але хіба це гріх мріяти про дитину? Хіба любов має вік?
Життя навчило мене: щастя не в підтвердженні чужих очікувань, а в сміливості йти за власним серцем.
